Досліджуючи багатогранне творче життя видатного хормейстера, педагога, громадського діяча, засновника уславленої капели «Думка» Нестора Городовенка (1885—1964), школу якого пройшло чимало відомих співаків (З. Гайдай, В. Гужова, М. Платонова, Б. Златогорова та ін.), я не переставав дивуватися, як багато переплелося людських доль, пов’язаних з його мистецькою діяльністю. Так, відома у музичному світі піаністка Люба Жук, якій пощастило працювати з ним у хорі «Україна» у Монреалі (з нею я зустрічався у березні 1998 року під час творчої поїздки до Канади), розповідаючи про Н. Городовенка, невипадково називала його «фантастичним» диригентом.
А в одному із своїх листів- спогадів колишній співак хорів Н. Городовенка у Німеччині, Канаді Ф. Федоренко (США) повідомив, що у Городовенковій «Думці» у юному віці співала Міліца Кор’юс (1909— 1980), згодом — блискуча оперна співачка, кінозірка Голлівуду, яка чарувала своїм рідкісним колоратурним сопрано Берлін, Відень, Париж, Нью- Йорк, Монреаль.
Старшому поколінню добре відоме це мистецьке ім’я. Наприкінці 1938 року на екрани вийшла музична кінострічка Жюльєна Дювів’є (1896—1980) «Великий вальс» — романтизована біографія Йоганна Штрауса (1825—1899), у якій роль співачки Карли Доннер блискуче зіграла красуня Міліца Кор’юс. Критики, зокрема, відзначали, що великий успіх картина мала ще й тому, що Європа жила передчуттям страшної війни, і, мабуть, велика сила мистецтва, краса людських почуттів, показані з великою майстерністю творцями «Великого вальсу», так проникливо промовляли до розуму сучасників зупинити темні сили, якi несли з собою горе і сльози.
«Великий вальс» був однією із небагатьох західних картин, яку допустили тоді до широкого прокату в колишньому СРСР. Переглянувши її, Сталін дав команду митцям створити подібну для радянських кіноглядачів. За це бралися, але ніякі стрічки, до яких писав гарну музику Ісак Дунаєвський (1900—1955), не могли зрівнятися з «Великим вальсом». Він часто виходив на екрани і після війни (1948 року стрічку було продубльовано російською мовою), а також в 60 х рокахминулого століття. Міліца Кор’юс стала кумиром багатьох людей, символом краси. Побачивши її на екрані, почувши її незрівнянний, чарівний голос, люди внутрішньо просвітлювалися і на деякий час забували про своє нелегке життя. Вперше на екрани «Великий вальс» вийшов у страхітливі роки сталінських репресій.
Про життя і творчість нашої сучасниці Міліци Кор’юс були донедавна скупі відомості, в основному, з енциклопедичних видань. Про неї ходили різні легенди. Кажуть, що вона захоплювалася містикою і видавала себе то за угорську принцесу, то за дочку шведського генерала. Невідомо було, як вона потрапила до Києва, коли познайомилася з Городовенком. У біографічних джерелах зафіксовано лише те, що Міліца вчилася тут у професора О. Муравйової, але перевагу віддавала самоосвіті. I тепер ми достеменно знаємо, що її становлення, як співачки проходило в Україні, а свою вокальну майстерність вона згодом удосконалювала в Естонії, а потім у Німеччині. З інтернет-видань стало відомо, що з 1998 по 2001 роки Надзвичайним і Повноважним послом США в Естонії була Меліса Фолш Уеллс. Вона не без хвилювання вийшла тоді вперше на естонську землю з порому «Регина Балтика», котрий прибув із Стокгольму. У Таллінні вона 1932 року народилася, а її матір’ю була... Міліца Кор’юс.
Дід Меліси Уеллс Артур Кор’юс, швед за походженням, був корінним талліннцем, відрізнявся великою працелюбністю і наполегливістю у досягненні поставленої мети. Він мав природні таланти — володів кількома мовами, любив музику і майстерно грав на скрипці. Ці риси батька успадкувала і його найулюбленіша дочка Міліца. Вона вважала його своїм першим учителем музики. Батько рано звернув увагу на дивовижні вокальні здібності Міліци, бо та мала абсолютний слух i блискучу музичну пам’ять. Дівчинка мріяла стати балериною. За деякими версіями, Артур Кор’юс добре навчив володіти німецькою мовою сина одного із великих князів династії Романових, за що на знак подяки отримав дійсно царський подарунок — скрипку роботи знаменитого італійського майстра ХVII століття Ніколо Аматі, на якій часто любив музикувати. Згодом Артур Кор’юс поступив добровольцем в російську армію. Служив у Владикавказі, навчався в Одеському юнкерському училищі. Одружився у Варшаві, служив у Московському воєнному окрузі, де командував піхотним батальйоном. І тут у житті Кор’юсів трапилася драма, яку Міліца відчула на собі. Це сталося на початку Першої світової війни. В круговерті Жовтневої революції, Громадянської війни, розрухи колись дружна родина була розкидана по різних місцях Росії. Батько Меліси, не забажавши служити більшовикам, повернувся до Естонії. У її матері, польки за походженням, з’явився iнший чоловік. Ним став викладач математики Московського кадетського корпусу. З ним і чотирма дочками вона переїжджає до Києва. Син залишився з батьком. Та через деякий час вітчим Міліци залишає їх і від’їжджає назавжди до Німеччини, звідки був родом. Мабуть, на захотів переобтяжувати себе турботами про велику родину. Згодом матір Міліци повернулася до Естонії, де і померла.
Засобів для існування майже не було. Турботу про родину взяла на себе старша сестра Міліци Ніна (похована у Києві). Вона добре грала на скрипці і цим заробляла на прожиття, а Міліца співала в одній із церков Києва.
За деякими відомостями, Міліца брала 1927 року участь у відбірному конкурсі і була прийнята до Городовенкової «Думки». Безперечно, її рідкісний голос серед сопранових партій прикрашав капелу. З нею Міліца здійснила подорожі по містах і селах України (виступали на Волині, на Поділлі, в Одесі, на Херсонщині). Наступний рік пройшов у напруженій підготовці виступів «Думки» у Франції.
Міліца прожила у Києві понад 10 років і, звичайно, не могла не полюбити це красиве, потопаюче у зелені древнє місто з його монастирями, церквами і соборами. Полюбила Міліца й українську мову. Співаючи в «Думці», вона їй стала ще ближчою, бо основний репертуар капели складали твори українських композиторів та їх обробки. Українська пісня допомогла Міліці краще зрозуміти душу нашого народу, глибинні витоки його духовної сили, які живила ця пісня упродовж століть.
Листування з батьком (він дуже переймався життям дочок в Україні) посилювало її ностальгійні настрої. Наприкінці 1928 року Міліца відважується їхати до Естонії, де раніше не була. Повідомила про своє рішення Н.Городовенку. Як пише у своїх спогадах Ф. Федоренко, той дав їй грошей і благословив у далеку дорогу, не сподіваючись, що вони колись побачаться... Залишись Міліца і надалі у «Думці», хтозна, як би склалася її подальша доля. У 1937— 1938 роках у капелі відбулася велика «чистка» і не виключено, що «енкаведисти», легко довідавшись про «буржуазне» походження Міліци, у кращому випадку відправили б її до таборів. Схваливши наміри Міліци повернутися на батьківщину, Н. Городовенко, по суті, врятував її від репресій.
...У тихому Таллінні життя йшло спокійно і розмірено. На батьківщині батька Міліца дещо оговталася після пережитого нею в Україні, де вона побачила у свої юні роки чимало горя, спричиненого руйнівною революцією і громадянською війною. У Таллінні Міліца продовжувала професійно вивчати вокальне мистецтво в приватній музичній школі-студії. Її вчителями були двоє російських педагогів — випускниця Петербурзької консерваторії В. Малам’є і колишній концертмейстер Великого театру С. Мамонтов.
Дебютувала Міліца в Таллінні й Нарві. Її партнером був Карл Отс (батько знаменитого співака радянської доби Георга Отса). А згодом вона вийшла заміж за талановитого інженера, красеня, барона Гуно Фальца. Він здобув освіту в одному з технічних університетів Німеччини. Після весілля щасливе подружжя поїхало до Європи. У 1933 році Міліца назавжди залишила Естонію. Вона виявилася «тісною» для її великого таланту. До того ж, у місцевих мистецьких колах її холодно сприйняли, не вваважаючи «своєю». Міліца не володіла естонською мовою, і це стало однією із причин недоброзичливої критики її виступiв у Таллінні. У Європі почалася стрімка мистецька кар’єра наділеної небувалим вокальним талантом співачки. З великим тріумфом вона виступала в Берлінській опері, у Віденській. Блискучим був дебют співачки і у партії Цариці ночі в «Чарівній флейті» Моцарта, з якою вона виступила в Магдебурзькій опері. Міліцу вважали найкращим колоратурним сопрано Німеччини. «Рідкісний талант, чудовий голос, діамантова техніка», — писала про один із виступів Міліци газета «Берлінер цайтунг». — Залишається тільки побажати, щоб нова зірка не залишилася на тривалий час невідомою нашій публіці».
У 1936 році Міліцу запрошують до Америки — зніматися у музичних стрічках Голлівуду. Вона швидко вивчила англійську мову. До речі, коли задумувався «Великий вальс», ніяк не могли підібрати акторку для ролі Карли Доннер. Довідавшись про нову зірку оперної сцени у Європі, яка була до того ж наділена і великою вродою, Жюльєн Дювів’є направив їй телеграму, в якій благально просив дати згоду знятися бодай в одній кінострічці. Міліца погодилася і з захопленням працювала на зйомках «Великого вальсу». Успіх стрічки забезпечила не тільки високопрофесійна режисерська робота, бездоганне музичне оформлення, а й чудова гра інтернаціональної трупи, серед якої були Луїза Лайнер, Фернан Грав’є (він виконав роль Йоганна Штрауса), Хью Герберт, Генрі Халл.
Для найбільш прийнятного поєднання творчості «короля» вальсу Йоганна Штрауса з драматургією фільму, продюсер кіностудії «Метро-Голдвін-Мейєр», яку заснував виходець із Одеси, запросив відомого композитора та аранжувальника Дмитра Тьомкіна, котрий приїхав до Америки з Росії. Він майстерно перетворив нотні тексти Штрауса на музику неповторного звучання, уповільнивши темп i ритм знаменитих вальсів композитора і надавши їм виразних вокальних форм. Це він робив за допомогою талановитого поета Оскара Хаммерстайна.
Після «Великого вальсу» Міліца Кор’юс в кіно знімалася рідко. А тут ще одне тяжке випробування. Перебуваючи у 1940 році у Мексиці, вона потрапила в автомобільну аварію і більше року провела в лікарні. Вже була призначена операція з ампутування ноги, та все обійшлося. Втiм, тривалий час Міліца не могла пересуватися без милиць. Кінозірка присвятила себе вихованню дочки. Потім співала в «Метрополітен-опера», виступала з концертами у США, Канаді, зробила багато записів класичного репертуару на грамплатівки. Влітку 1949 року Міліца приїздила до Монреаля, де у неї відбулася хвилююча зустріч з Н. Городовенком, котрий вже мешкав тут, прибувши наприкінці 1948 року до Канади з Німеччини. Ледве дочекавшись кінця виступу Міліци, він побіг до кімнати, в якій вона переодягалась. Вони говорили до пізньої ночі. На честь свого вчителя Міліца тоді влаштувала урочисту вечерю, на яку зібралися артисти «Метрополітен-опера», що виступали з нею у Монреалі.
Міліца дуже раділа успіхам своєї дочки. Вона дала їй блискучу освіту. Меліса опанувала німецьку, російську мови. Згодом вивчила французьку, італійську, португальську, іспанську. Закінчивши 1956 року Джорджстаунський університет, вона стала дипломатом. Працювала на дипломатичній службі в Бразилії, у Франції, Великобританії. Була послом США в Мозамбіку, Заїрі. Кілька років тому Меліса Уеллс стала послом США в Естонії.
...Міліца Кор’юс померла 1980 року поблизу Лос-Анджелеса на 71-у році життя. Її образ назавжди залишиться в пам’яті мільйонів людей, яким вона дарувала красу свого неповторного голосу. І ті, кому пощастить побачити уславлену стрічку Жюльєна Дювів’є «Великий вальс», наповнить свою душу потужною духовною силою, яку надає тільки справжнє, високе мистецтво.
