Особисто мені на фоторепортерских виставках дуже часто бракує тексту, історія ж не просто пожвавлює картинку, додає їй глибини, але часто без неї репортерський знімок — немов без солі. «Сергію, а що це за хрест?» — запитую, дивлячись на фотку, привезену з полярної експедиції. На ній по коліно в снігу вартовий охороняє солдатську польову кухню, поряд у заметі — фанерний хрест. «На цьому місці попереднього вартового з’їв білий ведмідь», — пояснює Михальчук. «Ти граєш на саксофоні?» — питаю, показуючи на іншу фотографію, де, вмерзши у вічну мерзлоту, на фоні північного сяйва виблискує металом сакс. «Ні, — усміхається Сергій, — я не граю. Але на полюс я привіз цей інструмент, ризикуючи життям. Літак, на якому ми летіли, полегшували буквально до грама, і якщо б дізналися, що у мене в чохлі дудка, а не вкрай необхідне для зйомок обладнання, — боюся, що мене б скинули з літака разом із саксофоном». «А що це за свято ти зняв?» — розглядаємо знімки буковинського села, селян в антикварних вишиванках. «Ще б пак свято — ми кіно знімати приїхали, — пояснює Михальчук майже серйозно. — До речі, зверни увагу на цей казан. У нього є одна чудна особливість: вівчарі в ньому і кашу варять, і борщ, і сир роблять, і чай кип’ятять, у ньому ж миються, але найголовніше — його ніколи не миють». Ось тепер і мені зрозуміло, чому цей казан так приголомшив його уяву.
Головною своєю темою Михальчук вважає зйомки малих народів і давніх традицій, над якими витає привид останнього речення й крапки в історії сучасної цивілізації. «Нам здається, що наші вишиванки будуть вічно, — говорить Сергій, — а ми такі Ільці дуже довго шукали і щасливі, що встигли зняти. Може, ці десятирічні дівчата — останні, хто запам’ятає українську різдвяну традицію живою». На знімку — дві дівчинки в «празникових» хустках: одна в радісному збудженні, друга — сором’язлива й задумлива. А на дальньому плані біжить третя дівчинка, їй теж дуже хочеться сфотографуватися. Вона спотикається — і падає прямо в кадрі. «Це і є те, що називається фотографією в чистому вигляді», — вдоволено усміхається Михальчук. І я розумію, як йому не хочеться ставити крапку на слові «Ільці». Крапка — знак трагічний і пафосний, а фотографіям Михальчука аж ніяк не властива мелодраматична афектація. Ніяких крапок. Тільки коми.
