Багато українських артистів працюють за кордоном, де шукають кращі місця для самовираження і завдяки своєму таланту прославляють нашу країну в світі. Якщо говорити про балет, можна з гордістю називати імена зірок світового рівня: Олексія Ратманського, Івана Путрова, Аліни Кожокару, Дениса та Анастасії Матвієнків, Максима Білоцерковського, Ірини Дворовенко... У балетній трупі Національної опери України теж є артисти з інших країн, для яких танцювати на нашій сцені було справжньою мрією, які досягли на ній успіху, навіть отримали звання, як, наприклад, Синобу Такіта або Набухіро Терада (Японія). Є танцівники з Росії, Молдови, Чехії, Азербайджану, Словаччини, Куби.
Ми хочемо ближче познайомити читачів «Дня» з Яном Ванею, який на сцені одразу привертає до себе увагу. Він вирізняється серед своїх колег у балетній трупі Національної опери — високий, стрункий, гнучкий і дуже пластичний. Цей танцівник здатний дуже переконливо перевтілюватися з принца на диявола, з романтичного закоханого на жорстокого вбивцю... Чех за походженням, Ян Ваня четвертий рік працює в Києві. Артист вважає, що йому пощастило. 2006 року він разом з іншими випускниками Празького хореографічного училища приїхав на Міжнародний конкурс артистів балету ім. Сержа Лифаря. Від свого педагога Любові Данченко, колишньої артистки київського балету, отримав рекомендацію звернутися до педагога-репетитора національної опери України М. Прядченка. Микола Данилович не тільки виділив високого танцівника, яких традиційно бракує в балеті, а й професійним оком побачив у нескладному, по-учнівському ще мало впевненому в собі юнакові потенціал майбутнього соліста. Прядченко погодився працювати з Ванею і каже таку фантастичну працездатність і вдячність до вчителя нині рідко зустрінеш: хлопець просто не знає слів «не можу», «важко»...
Після того як Ян Ваня склав іспити в училищі, він потрапив у стажисти київського балету. Він їхав на сезон повчитися, а затримався на чотири роки, за які став помітним солістом з різноманітним репертуаром.
Як зізнається танцівник, у Празі є кілька балетних сцен, але на всіх них переважає сучасний танець, чистої класики мало, а його приваблює саме класичний балет. Хоч таке захоплення для фактурного хлопця можна назвати дивним, бо він не з балетній сім’ї де любов до цього мистецтва зароджується з пелюшок. Батько Яна Вані — кухар, щоправда надзвичайно творча людина, яка свою справу шанує як високе мистецтво, а свої унікальні рецепти видає в книжках із кулінарії. Мати теж далека від мистецтва, але саме вона ще в дитячому садочку віддала сина до танцкласу. Ян пригадує, що спочатку займався хореографією, як більшість звичайних хлопчиків, без особливого бажання. Але поступово, особливо коли почав досягати перших успіхів, балет захопив його настільки, що він став мріяти про кар’єру танцівника.
Першою сольною партією Яна Вані на професійній сцені став Цуніга в «Кармен-сюїті», хореографічний малюнок якої за самим задумом досить схематичний, графічно окреслений. А йому хотілося виконувати саме класичний репертуар: і коли він станцював ліричного графа Альберта в «Жізелі», то здавалося, що мрія здійснилася, можна й далі працювати в цьому напрямку. У «Сплячій красуні» Ян танцює Синього птаха, в «Ромео і Джульєті» — Паріса, в «Баядерці» — Солора. Виконував він і партію принца Зігфріда в «Лебединому озері», та коли Яну запропонували станцювати чаклуна Родбарда — роль гострохарактерна, експресивна, то виявилося, що це амплуа теж не тільки доступне танцівникові, а й до вподоби йому самому. Мабуть, тому, коли в Національній опері розпочалася робота над «Майстром і Маргаритою», серед претендентів на партію Воланда був і Ян Ваня. Хоч ця складна роль не одразу далася молодому танцівникові. Ця складна технічно і глибоко емоційна партія вимагала особливих зусиль від актора. Треба додати ще й про складнощі зі спілкуванням. До Києва Ян приїхав, не знаючи ні української, ні російської мови. Але труднощі ніколи не зупиняли його. І поступово образ Воланда у виконанні Вані став справді булгаковським: хижий, але все ж привабливий, царствений і глузливий. Струнке, гнучке тіло, сильні, красиво окреслені руки, які «промовляють» магічною мовою, летючий стрибок, заворожлива графіка рухів якогось ламкого тіла, виразне демонічне обличчя — все якнайкраще пасує до образа диявола у виконанні танцівника.
Невдовзі після «Майстра» в театрі поставили «Грека Зорбу» і Яна призначили на роль відвертого негідника. Довжелезний і натягнутий, наче струна, Ян Ваня, виконуючи негативного героя, як артист викликає в публіки цілу бурю емоції — захоплює його техніка танцю, а майстерність володіння тілом просто вражає. Його Маноліос — холодно-мстивий, наче клинок, як уособлення чоловічого шовінізму. Його сила, фізична й моральна — суто руйнівна. Ніякого співчуття, одна холодна лють. У цій виставі молодий, талановитий танцівник ще яскравіше розкрився як драматичний актор.
Нині Ян Ваня лише на самому початку свого творчого життя. Із колективом Національної опери України він побував на гастролях у багатьох країнах світу. А цього літа танцівник вперше за запрошенням Національної опери Чехії виступив на рідній празькій сцені в «Лебединому озері». Там він танцював принца Зігфрида, а, повернувшись до Києва, наприкінці сезону блискуче зіграв роль Родбарда. Колись Ян Ваня повернеться на Батьківщину, а може й підкорятиме не лише київську, а й інші кращі сцени світу, саме цього прагне артист, але сьогодні він ще дарує радість своїм мистецтвом киянам і гостям нашої столиці.
