Олександр ПОНОМАРІВ, доктор філологічних наук, професор Київського НУ ім. Т. Шевченка, академік АН ВШ України:
— Ми намагалися усунути iз чинного правопису те, що суперечить фонетико-морфологічним особливостям української мови. І здоровому глуздові... Наприклад: пів-Києва, пів’яблука, півгодини — три способи написання. Пропонуємо все писати однаково — «пів» окремо.
Пишуть місто «Тіроль», а шапочка «тиролька». Ми пропонуємо ці правила об’єднати.
Пишемо «матерія», але «матеріальний». Пропонуємо писати «матеріяльний». До речі, таке написання заборонили у 1933-му році, але через недогляд воно залишилося у деяких церковних термінах — християнство, диякон, парафіяльний. І це цілком відповідає духові української мови. Наприклад, пишемо «лавр», але «лауреат» — хоч слово походить від «лавр». Де здоровий глузд? Навпаки, стане менше винятків, які важко запам’ятовувати.
В українській мові дифтог «ау» передається або «ав», або «ау». Але українська мова не любить нагромадження голосних. Чому ми кажемо «автобіографія» і «аутотренінг»? Або «інаугурація»? Щоб вирівняти, будемо скрізь казати «ав».
Багато лякали людей «етером» замість «ефіру». Хтось вигадав, нібито ми хочемо звук «ф» викинути взагалі. Самі придумали дурницю, а потім проти неї і виступають. Там, де він є в мові оригіналу, — це його законне місце. В нас немає своїх слів з «ф», бо це не слов’янський звук. Спочатку ми його замінювали ближчими звуками: квасоля, картопля, Пилип, Степан. Але згодом українська мова запозичила «ф»: фраза, феномен, флора. І ніхто і думки не має його замінювати. Але в «етері» не «ф», а міжзубний звук, як в англійській «th» і він точніше передається через «т». «Математика», «патетика» — це все той самий звук. І є кілька слів, де «ф» використовується, але його там зроду не було. Ми хочемо повернути мові її законні риси. Наприклад, «патетика» і «пафос» — той самий корінь. Отже, правильний буде «патос». Я володію грецькою мовою, і знаю, як греки вимовляють ці слова. Ніхто крім росіян столицю Греції Афінами не називає.
Кажуть: «Величезні кошти треба витратити...» — абсолютно нічого не буде витрачено. Все одно видаватимуть нові книжки. То яка різниця — нові видадуть за новим правописом, а старими ще довго користуватимуться. Олександр ТАРАНЕНКО, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу Інституту української мови НАН України:
— Найбільше реформа зачіпає іншомовні слова. Творці редакції заявляють, що, з одного боку, хочуть наблизити їх до властивостей української мови, з іншого — до звучання в оригіналі. Тобто суперечать самі собі. Іншомовні слова у будь-якій мові зберігають статус чужорідного тіла. Якщо слово відповідає духу мови, від якої походить, навіщо iз цим боротися?
Щодо «ф» — засвоювання грецьких слів у нас відбувалося прямо iз Греції через Візантію. Таке ім’я, як Федір, прийшло до нас звідти — у ХII столітті ще Москви не було. І не ми засвоїли таку вимову від росіян, а вони від нас. А зараз чомусь вважають, що використання «ф» — це русизм.
Заперечення виникають щодо кожного пункту нової редакції. Наприклад, впроваджуючи літеру «ґ», вони чомусь спинилися напівдорозі: в особових назвах використовують, а в загальних словах і географічних назвах — ні. «Берінґ» змінили, а Берінгова протока залишилася.
А щодо відмінювання «кіна»... Є, наприклад, таке слово «мокко» (сорт кави). То що, казати: «У вашому «моці» багато цукру», як пропонує правило? Або — «я скупався в Оріноці»? Люди самі не дуже уявляють, як вони змушені будуть говорити! Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, віце-прем’єр, академік НАН України:
— Я беру на себе відповідальність, твердячи, що більшість із пропозицій комісії потрібна українській мові. Над цією проблемою ми працюємо не один день — вели мовні дискусії: і тут, і в Америці, і в Канаді.
Якщо рішення про запровадження деяких змін у нині чинну редакцію правопису буде прийнято, то ми підготуємо обгрунтування — від дати запровадження (можливо, iз 2003 р.) щодо потреби у фінансах. Опісля масовим тиражем буде видано новий «Український правопис». Ми пропонуємо після цього накласти мораторій на будь-яке внесення змін у правопис на якийсь значний термін, наприклад 10 чи 15 років. Обов’язково буде створено комісію, яка стане займатися моніторингом. Треба зрозуміти, чи входить певна норма в живу мовну практику, чи стає вона органічною складовою мови.
У 60-х рр. у журналі «Всесвіт» з’явилися дуже цікаві переклади з іноземних мов Миколи Лукаша та Григорія Кочура. Вони першими почали запроваджувати в тогочасну «дистильовану» українську мову, яку, до речі, захищає академік Русанівський, діалектизми, провінціалізми, народні приказки тощо. Їх дуже за це «діставали», казали, що вони «засмітили мову». Як же можна зіпсувати живу народну мову словами, що збереглися у народних казках, легендах, піснях?
