Святкуючи 30-річчя своєї акторської кар`єри, прима театру імені Лесі Українки вийде в цей вечір на сцену в ролі Варвари Василівни- героїні мелодрами Івана Сургучова «Осінні скрипки». Напередодні бенефісу з Валерією Гаврилівною зустрілася кореспондент «Дня»
«Театр - моя єдина пристрасть»
- До вистави готуюся зранку, намагаюся максимально обмежити спілкування не відволікатися. Приходжу до театру заздалегідь і сама вдягаюся, гримуюся, зачісуюся.
Акторська професія прекрасна, але залежна. Якщо режисер тебе не бачить у ролі, то ти її не дістанеш. Я лише одного разу дозволила собі прохати роль, обравши для попереднього бенефісу роль Тіни в «Історії однієї пристрасті» за Г. Джеймсом. Подарунки на бенефіс? Хіба це важливо? Хоча, відверто скажу, шанувальники, крім квітів, часто дарують мені книги, цукерки, іграшки.
«До своєї вроди ставлюся спокійно»
- Це не моя заслуга, а мати з татом постаралися. Я їм не лише за це вдячна. В дитинстві похід до театру для нашої родини був подією. Ми з братом боялися бешкетувати, щоб нас не позбавили цього дива. Це відчуття свята залишилося на все життя. На сцені гостро відчуваю дихання залу. Тому так серджуся, коли сьогодні під час вистави раптом в залі дають сигнал мобільні телефони «нових українців». Це елементарна невихованість.
Ніколи париками, капелюхами та окулярами не маскувалася від шанувальників. А окуляри надягла після того, як колись на зйомках сильно опеклася: тепер болять очі, коли дивлюся на яскраве сонце.
Практично все життя ношу одну зачіску: гладко зачесане волосся. Віддаю перевагу зручному одягові, ненавиджу шпильки та вечірні сукні. В моєму гардеробі в основному два кольори - білий та чорний.
«Мій дім - рай»
- Колись чула від мудрої жінки, що, коли зумію створити рай вдома, то будь-які невдачі - не страшні. Прагну діяти за цією порадою. Все роблю власноруч. Навіть ремонт. Мені подобається клеїти шпалери.
Чим довше живу на світі, тим менше стає друзів. Частина пішла з життя, а з деякими розійшлася сама. Поганий настрій «лікую» спілкуванням з природою. З провесни й до пізньої осені живемо з чоловіком на дачі. Вдома горщиками з квітами всі підвіконня заставлені. Загалом, я вмію, навіть у дрібницях, знаходити радість. Адже ж і саме життя - це вже свято.
