Спалах COVID-19 розділив життя не лише нашої країни, а й усього світу на до і те, що ж буде коли поли епідемія закінчиться. Про творчу паузу, фінансові втрати під час карантину, нові виклики, переноси вистав, прем’єри, які перейдуть у сезон наступний «Дню» розповів генеральний директор — художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки Михайло Резнікович, а провідні актори Сергій Озіряний та Ганна Гринчак поділися тим, як проводять час у самоізоляції.
«ЗБЕРЕГТИ ДУШЕВНЕ ЗДОРОВ’Я КОЖНОГО, ХТО ПРАЦЮЄ В ТЕАТРІ»
— Ми в театрі майже місяць не граємо, виконуючи усі розпорядження щодо дотримання запобіжних заходів в умовах надзвичайної ситуації, — підкреслив М. РЕЗНІКОВИЧ. — Під час відпустки ми теж не граємо, і нічого страшного. Але є одна суттєва відмінність: під час відпустки у нас переважно максимум позитивних емоцій і надія, і передчуття цікавого і навіть прекрасного, що буде в наступному сезоні, а сьогодні — ти вдома в чотирьох стінах, і іноді навалюється депресія, роздратування, навіть агресія... Зараз, в умовах карантину, зберегти душевне здоров’я кожного, хто працює в театрі, безумовно, і наше прагнення, і наш обов’язок, і наше намагання...
У нас було розпочато роботу над створенням вистави за оригінальною композицією всесвітньо відомого режисера Йонаса Вайткуса за творами Володимира Маяковського «Тринадцятий апостол», я працюю над виставою за п’єсою знаного сучасного американського драматурга Девіда Кристнера «Ці милі матусі», а режисер Дмитро Морозов — над комедією одного з засновників театру абсурду, класика французької драматургії Жоржа Фейдо «Дамський кравець». Втім, поки у нас пауза через карантин...
Колись у розмові з Сергієм Володимировичем Данченком, художнім керівником Театру імені І. Франка, ми зрозуміли, що, в принципі, у світі існує лише два театри: ПОГАНИЙ і ХОРОШИЙ... Можна сказати і по-іншому: в кожній країні є іноді ТЕАТР-СТАВОК, а іноді ТЕАТР-РІЧКА. Якщо театр — ставок, то вода в ньому незмінна, вона стоїть і стоїть, допоки не запліснявіє, і театр не змінюється, і сьогодні грають, як вчора, позавчора, а на репетиції багато автоматизму... Інша річ — театр-річка. В ньому вода завжди проточна, вона тече, рухається, змінюється, і театр живе.
Зараз в театрі набагато більше вільного часу, і ми починаємо думати, куди саме нам рухатися, в який бік змінюватися. Адже окрім дії, мети і системи К.Станіславського є у житті ще й такі людські прояви як ПЕРЕДЧУТТЯ... ПОТРЯСІННЯ... Вони завжди притаманні людині, вони навалюються на неї раптово, іноді дуже болісно, і диктують її буття... Якщо людина у запропонованих обставинах сценічної історії жива, у ній все перемішано: і «система», і дія, і потрясіння, і передчуття... А це вже зовсім інший театр, інший метод репетицій, інша ступінь підготовки актора вдома... Ось деякі наші сьогоденні думи... Звичайно, маски, рукавички, окуляри, — все це обов’язково. Але є ще і гумор, і посмішка, і відчуття хоча б паростків щастя в нашій професії. Це так необхідно нам сьогодні. Хочеться всього цього не загубити...
Але є ще й інші думки... Після того як людство переможе пандемію, мені здається, в культурі більш серйозною повинна стати роль Держави.
На мій погляд, їй варто економічно максимально підтримувати ті напрямки в культурі, які за висловом Гоголя «сіють розумне, добре, вічне», які «перетворюють натовп на народ» (Томас Манн). Йдеться про духовний вплив культури на людину.
Дуже важливо поновити оптимізм у людини, віру в життя, відволікти її від драматичної реальності, яка виникла сьогодні. Тут знову-таки може і повинна допомогти Держава.
Наслідки цієї пандемії в економіці, очевидно, будуть досить значні, тому внесок Держави насамперед в культуру — тобто, в духовне здоров’я нації -має бути більшим. Мені здається, це важливо для кожної країни, але дуже важливо аби Влада просто розуміла необхідність підтримки перш за все духовної культури людства.
Очевидно, перед кожною Державою насамперед постане проблема економічного заміщення всіх втрат, що викликані пандемією, але необхідно щоб вона — Держава — розуміла роль духовної культури в подоланні депресії а то й агресії, яка може виникнути у людей. Мені здається, про це думаю не тільки я.
«НАВЧИЛАСЯ ШИТИ МАСКИ І ЗАБЕЗПЕЧИЛА НИМИ ВСІХ ДРУЗІВ»
ГАННА ГРИНЧАК, заслужена артистка України:
— За час карантину багато в’яжу, вишиваю. Навчилася шити маски і забезпечила ними всіх друзів. У якийсь момент в будинку закінчилася тканина, тому вирішила купувати дитячий трикотаж, і шити маски з нього. Дешево, сердито і оригінально! Я вже спекла усе, що тільки можливо придумати! Перепробувала на ділі всі можливі види тіста — ті, які раніше мені не давалися. Протестувала десятки рецептів. Нарешті освоїла здобу — навчилася пекти усілякі плюшки, плетінки... Звичайно, такий смачний вид дозвілля шкідливий для фігури, тому спробувавши свій черговий шедевр та пригостивши чоловіка (актор Театру ім. Лесі Українки Віталій Овчаров. — А. Г.), передавала смаколики дітям своєї подруги.
Займаюся англійською та стрейчингом онлайн ... З’явилося більше часу для читання, але і роботи додалося! Я викладаю сценічну мову у двох курсів в Театральному університеті. З перекладом на віддалений режим тільки тим і займаюся, що переглядаю домашні завдання, записані студентами на відео. Уявіть собі: на першому курсі 32 людини. Роботу кожного я повинна переглянути і прокоментувати. Це забирає багато часу і сил. Звичайно, простіше зустрівся одночасно з усіма і впоратися за півтори години, аніж кожному окремо розтлумачувати одне і те ж. Зрозуміла, що такий режим роботи — не для мене...
Переглянула величезну кількість фільмів і вистав, в тому числі — постановок Лондонського «Національного театру», стала стежити за всім, що викладають в ютуб колеги. А ще втратила свій статус «останньої людини, що не дивилася»Гру престолів»! На третьому тижні карантину, нарешті, дійшли руки і до цього культового серіалу. І знаєте — це затягує ...
«ФАНТАЗІЯ І ОПТИМІЗМ — КРАЩІ ЛІКИ ВІД БУДЬ-ЯКОГО ВІРУСУ»
СЕРГIЙ ОЗIРЯНИЙ, народний артист України:
— Якраз перед карантином, нарешті, я освоїв смартфон. Тепер друзі закидають тоннами посилань — і смішних, і пізнавальних, картинками, анекдотами та іншими інтернет-забавками. Але читаю й серйозну літературу — Акуніна, Литвинову... З задоволення перечитую нову збірку віршів мого давнього друга поета Бориса Ольшанецького... Аби час від часу змінювати вид діяльності, частіше, аніж зазвичай займаюся прибиранням, роблю вранці зарядку, як ці не смішно: правда все закінчується на розминці і присіданнях... Налягаю на овочі та фрукти...
Готуюся до репетицій вистави, у якій отримав невелику роль. Перечитую п’єсу, багато розмірковую, вигадую біографію свого героя ... Уже двічі переписав роль!
Днями слухав по радіо інтерв’ю з доктором медичних наук Вадимом Шипуліним, який розповідав про випадки пандемії в історії людства з давніх часів і до наших днів. Виявляється, кожна пережита людством епідемія формувала у людей колективний імунітет, що згодом подовжило тривалість життя наступних поколінь. Тож, на жаль, час від часу людству просто необхідно проходити через подібні випробування...
Звичайно, мені не вистачає спілкування. Адже ми — артисти — народ соціальний, балакучий. Бувало, прийдеш в театр, і навіть якщо не зайнятий в репетиціях, пройдешся по гримерці, зайдеш в кафе кави випити -потеревениш з колегами про те, про се... Тепер, в основному, «висимо» на телефоні. Але нудьгувати я не люблю і не вмію. Аби зовсім не занудитися, вигадав собі психологічну гру. Начебто я злісний корупціонер. Взяв хабар, який, на щастя, поки що не знайшли, але наділи на ногу електронний браслеті тримають під домашнім арештом... От і змушений тепер вести у прямому сенсі замкнений спосіб життя. До цього уявляв себе підпільником. Сидів в таємній кімнаті, намагався не видавати жодного звуку, щоб не розсекретили... Тобто — фантазія і оптимізм -кращі ліки від будь-якого вірусу!
