«Особливості національної історії», що вже набили оскому, вносять у картину свою палітру. Здавна відомо, що всілякі революції — дуже дорога забавка. Але напевне-таки історія вчить лише тому, що вона нічому не вчить. Ми пережили їх занадто багато — військові, культурні, тихі, задушені, нездійснені… Останні в часі, давши відносну свободу, знову поставили людей на межу виживання. Отож, нашою особливістю є антисублімація думок високих у думки шлункові. Яка вже тут поезія? Життя культурницьке впевнено повзе паралельним курсом — упосліджено, вторинно, шлунково, астматично похекуючи в бік збайдужілої держави, якій вже не потрібно обслуговувати ніяку ідеологію, а дивізії старих солдатів краще тихенько перекваліфікувати на клуб спогадів та незреалізованих марень. Поезії потрібна суспільна замовленість, якщо ми говоритимемо про масштаби, замасковані ідеологічно-державницьким камуфляжем, а справжній поезії ще й конче необхідна внутрішня жага, якщо ми оперуватимемо тривимірністю естетично-культурницького і духовного поклику. Молода сучасна поезія, як і личить молодій сучасній поезії, поступово схиляється до останнього тріумвірату. В ній іде «первинне накопичення капіталу». Несподіване, хаотичне, іноді ризиковане, далеко не завжди сплачуючи податки своїм попередникам… Ручку шкільної машинки потроху крутять. Іноді цього достатньо для утворення мікродоз живильного озону.
Днями закінчився п’ятий Фестиваль поезії «Молоде вино». Єдиний в Україні поетичний сейшн започатковано «Творчою Асоціацією-500» у 1997 році. У цьогорічній програмі фестивалю — літературні зустрічі, конкурс молодих поетів, що проходить у вигляді «турніру» (кожному учасникові надається 5—7 хв. для виступу), вечір співаної поезії, презентація альманаху «Колекція» та інтернет-проекту «Поетика». Завершальними були «круглий стіл» «Поезія в непоетичний час» та концерт лауреатів і гостей фестивалю. За п’ятирічну історію «Молодого вина» його лауреатами стали 10 чоловік — тільки у перші роки переважали чоловіки, натомість серед лауреатів останніх років їх немає зовсім. Це дає неабияку поживу для роздумів не тільки про всесвітні феміністичні тенденції, а й про елементарне виродження сучасної молодої української чоловічої поезії. Напевно, знову всі хочуть стати космонавтами або братами Кличко. Останні романтики впевнено крокують стежкою динозаврів. У вступі до альманаху «Колекція» з цього приводу написано таке: «Вчорашні бунтарі стали поміркованими прагматиками, а позавчорашні лишилися позавчорашніми». Без коментарів. «Життя без поезії» впертим організаторам сейшену не подобається. Більше того, вони вбачають у цьому неабияку небезпеку: «Жодна мова не здатна жити, коли нею не твориться поезія», а 75-сторінковий альманах, що видається раз на рік, покликаний це «життя якось підтримати». Але вже сьогодні організатори «стурбовані наповненням наступного числа», втішаючи себе тим, що «поезії й не повинно бути забагато». Голова «ТА-500» Максим Розумний каже, що виродження поезії пов’язано із загальною девальвацією цінностей людського життя як такого: «Людина не співвідносить себе з людськими цінностями. Лірика класичного зразка знаходить все менше поціновувачів». Натомість вона трансформується у рок-поезію — феномен повертається до своїх шаманських витоків. Роль поетів виконують музиканти, співаки, кіноактори. Щодо цьогорічного фестивалю, Максим зізнається, що «не було яскравих лідерів, нових зірок не спалахнуло…», хоча вперше на нього були спеціально запрошені переможці кількох регіональних конкурсів, яким навіть оплатили дорогу до столиці. Позитивні зрушення також є: фестиваль вийшов на новий рівень публічності, перекочувавши у нове «живильне середовище» — Києво-Могилянську академію. Остання ж впевнено відвойовує давно втрачені позиції центру освіти та культури.
Презентація поетичного альманаху «Колекція» відзначилась невеличкою дискусією щодо власне сьогоднішнього стану поезії в нашій країні. В ролі поляризованих дискусантів виступили письменники Анатолій Дністровий та Іван Андрусяк. Перший, сказавши, що «поезія в принципі існує…», пожалкував, що немає Третьої світової війни, яка б загальмувала занепад та мімікрію поезії. Дністровий впевнений, що для нормалізації стану бракує саме великого струсу. Більш поміркований Андрусяк зазначив, що «неприродно, коли поезія збирає стадіони — вона повертається до свого природного стану», додавши, що «поезія — це розмова сам на сам із собою». У самій же збірці, якщо брати до уваги лише віршовані тексти, виразно представлена запомічена раніше картина переконливого домінування (як кількісного, так і якісного) жіночої творчості. «Сильна» стать компенсована віршами середини 90-х. Напевно, останнім вартим уваги моментом є «Поетика» (poetyka.uazone.net) — найбільша інтернет-бібліотека української поезії, що містить близько 7500 сторінок поезій, перекладів та пісень понад 240 авторів. На її шпальтах доволі повно представлені як класики, так і сучасні творці віршованого слова. До того ж, сайт має можливість зворотного зв’язку для читацьких відгуків та рецензій.
