Два аншлаги в Національному театрі опери та балету імені М. Лисенка засвідчили, що захопленість меломанів виступом знаменитості пояснюється не лише простою цікавістю. У творчій кар’єрі молодої жінки й оперної діви Марії Максакової, яка багато пережила у своєму житті, роль Дездемони стала дебютом. Увесь підготовчий цикл до прем’єри «Отелло» відбувався у Харкові, в єдиному театрі України, де ця пізня опера Дж. Верді сьогодні в репертуарі. За кілька тижнів можна було поцінувати ретельність, з якою М.Максакова ставилася до будь-якої подробиці творчого задуму постановників і її старання вписатися у трактування, яке головний диригент Дмитро Морозов і головний режисер Армен Калоян уже запропонували учасникам вистави.
Виконавець ролі Отелло Сергій Гонтовий 2014 року перейшов у Харківський театр із Донецька, бо не захотів працювати в ізоляції від своєї країни. Що таке чужа військова присутність, артист знає не за чутками — відслуживши в Афганістані, добре розуміє кодекс честі, найважливіший для його героя. Яго-Олександр Лапін належить до молодшого покоління. Різнобічно обдарована творча людина, що останніми роками стала справжнім улюбленцем публіки. Він артистично та вокально вільний, осилює будь-яку оперну партію — від світського красеня Онєгіна до зловісного, як павук, Скарпіа в «Флорії Тоска». Ролі лиходіїв у нього багатовимірні, складно побудовані та наділені дивовижною «негативною чарівливістю». Таким вийшов і диявольськи винахідливий Яго, який, прагнучи помститися Отелло, дуплетом цілиться в Дездемону. А порятунку від отрути недовір’я та злобливої зради людство не винайшло ні до Шекспіра ні після Верді.
У такій взаємодії з партнерами й особистостями Максакова шукала «свою» Дездемону, замислюючись насамперед над тим, у який момент її героїня зрозуміла, що приречена: «Лінія ролі веде від безмежного кохання до відчаю, коли неможливо ні втекти, ні пом’якшити ревнощі мавра, ні його врозумити. Дездемона бореться, як може боротися чиста натура, не заплямувавши себе інтригами та надмірними виправданнями. Вона просто благає їй повірити. Я кажу зараз словами Дездемони, але психології жертви не люблю», — зізналася М. Максакова.
Такий детальний дієвий аналіз ролі та ретельна вокальна підготовка (Максакова бере уроки у знаменитої оперної співачки та педагога Марії Стеф’юк) дали свої результати. Сопрано переконує слухачів у найскладніших місцях партитури, а особливо в чарівливих piano ліричних епізодів і сягає у фіналі зворушливого та трепетного звучання. Але Яго в харківській виставі торжествує, він безжалісний і не дає надії, що наступна жертва підлоти йому подібних виживе в поєдинку з диявольською підступністю.
Колись наш земляк Анатолій Ефрос, поставивши шекспірівського «Отелло», пояснював свій задум так: «Я хотів показати, що може зробити негідник з інтелігентною людиною». Фінали «Отелло» (і опери, і п’єси) можуть бути найнесподіванішими. Так, у лондонському театрі «Глобус», точній копії шекспірівського театру XVI сторіччя, вистава закінчується тим, що чорношкірий артист, що грає Отелло, приставляє до тіла Дездемони заряджений арбалет і натискає курок. Після самогубства мавра ліжко з ним і його жертвою перетягують у центральний просвіт сцени, а в кінці всі без винятку персонажі танцюють веселу жигу. Так, звичайно, театр — це лише імітація життя. Але хіба мало він дає приводів для роздумів і порівнянь?
