Кажучи про презентацію книжки «Я люблю такой театр!» художнього керівника Київського театру драми та комедії на лівому березі Дніпра, народного артиста України Едуарда Марковича Митницького, яка відбулася в його рідному театрі, хочеться вдатися до термінології світської хроніки. На ній були всі! Тобто всі чинні театральні критики всіх поколінь, від метрів критичної думки до початкуючих театрознавців. Окрім того, привітати свого керівника прийшли артисти театру. Така одностайність столичної театральної громадськості — найкраще свідчення шанобливого ставлення до Е.М. Митницького — нині найзначнішої особистості в сучасній українській театральній режисурі!
Представляючи книгу, Едуард Маркович розповів про мотиви свого бажання зібрати матеріали бесід, інтерв’ю та роздумів про театр під однією обкладинкою, Митницький звернувся до минулого, пригадавши свою зустріч з Анатолієм Ефросом, естетичні принципи якого сповідає. Вислови Ефроса про близький йому театр, стали емоційною відправною точкою книги Е.Митницького. Так, він, також як і культовий режисер, любить театр, «в якому глядачі переживають разом зі мною».
Прозвучали слова вдячності видавцеві книги Костянтину Кожем’яці, зусиллями якого у Видавничому домі «Huss» книга вийшла в світ.
«Я люблю такой театр!» можна назвати своєрідною енциклопедією з підзаголовком «Театр Митницкого», оскільки в ній зібрано найважливіші світоглядні інтерв’ю майстра, його роздуми про проблеми сучасного театру, режисерську професію, про довколишню дійсність, взаємодію мистецтва та життя, їхнє взаємопроникнення та непросте співіснування.
Інтерв’ю та есе про театр датовано різними роками, що дає відчуття часового масштабу, є і рік 1996-й і зовсім свіжі бесіди з журналістами, але всі думки, що виникли в Едуарда Марковича з приводу вистав, робіт своїх учнів, театральної освіти, створення та успішної діяльності свого витвору — Театру драми і комедії, об’єднані однією ідеєю — гідною ходою своєю дорогою до Храму.
Митницький зробив у театрі стільки важливого, засадничого і знакового, що за його творчістю можна робити відповідні висновки, визначати тенденції розвитку і становлення театру як художнього явища, приходити до узагальнень. Це стосується його сценічних творів, але й за літературним словом режисера можна скласти картину «театральних буднів останніх років у контексті політичного та соціального життя суспільства». І хай Е.М.Митницький скромно зазначає, що в його виставі картина ця «неповна», смію стверджувати, що в цих характеристиках театру, часу, доби явно відчуємо зріз культури, ясні її тенденції, визначені дороги пошуків.
Едуард Митницький — творець Театру-Дому. Багато хто хоче побудувати театр саме такого змісту, не всім вдається, а Митницький зумів! Скоріше за все тому, що зробив театр предметом свого життя, бо ясно бачить своє творче завдання, усвідомлює художню місію. В Едуарда Марковича реалістичний погляд на дійсність, але при всьому своєму прагматизмі, він — ліричний мрійник. У його сценічних творах завжди можна знайти боротьбу суперечностей реальності з гармонією буття. Вистави Митницького відрізняються мудрістю при зверненні до драматургії, масштабом режисерського мислення, глибиною психологічної розробки характерів, напруженою стриманістю форми і метафоричним багатством змісту.
Попри перипетії життєвого шляху, особливості театрального існування, Едуард Митницький звикнув усе робити з посмішкою на вустах». Тримати удари долі йому допомагає надія на те, що зусилля принесуть «художні результати». Адже, на думку режисера: «Театр не змінює всіх і всіх відразу. Це, скоріше, певний накопичувальний варіант. Він неодмінно позначиться, вплине — через подальше життя. Через деякий час відгукнеться в нових поколіннях. Але без театру суспільство закріплює свою печерність — без театру, як без школи, університету. Залишитися в залі наодинці — а глядачі наодинці з тим, що відбувається на сцені — з великими відчуттями і думками — інтелектуальна ін’єкція. Життя з його проблемами вторгається у ставлення людини до мистецтва: мистецтво — певне світло в кінці тунелю»!
Ті, хто виступав на презентації бажали Едуардові Марковичу натхнення для нових книг. Їх поява очікувана, бо в Митницького є енергія, невідбутний інтерес до життя, до творчості, до творення. Попри «тонни» висловленого, у нього припасено ще багато оригінальних і несподіваних думок для діалогу з Сучасником, діалогу з Театром, для діалогу зі Світом.
