Втім, можна було знайти й щось дешевше. «Dairm Cage Оpen» — картонна скринька, удатно розташована Робертом Раушенбергом знов-таки на дереві, коштувала лише 160 тисяч марок.
«І це Раушенберг! — обурено вигукнула одна відвідувачка, — в нього, мабуть, не було часу викинути цей картон на смітник!» Збита з пантелику, вона, ясна річ, не зуміла адекватно оцінити й виставлений поруч шедевр «Autonomy by the seat» Тома Меріка: велосипедну камеру з підвішеним до неї різноманітним причандаллям — рама з сідлом, погнуті крила тощо.
— Це дешевше за Раушенберга, — заспокоюючи збентежену клієнтку, пояснила Юлія Хайнен, співробітниця дюссельдорфської галереї «Ганс Майер ГмбХ», — лише 18000 марок.
Потім вона захоплено поглянула на «об’єкт» Раушенберга: «Простий картон, а яка ідея, які виміри!».
Я мовчки відійшов, щоб на самоті переварити їхню велич.
Гортаючи французький журнал «Plages», я натрапив на композицію, в центрі якої макітрилося натуральне волосся.
— Це звідси, — енергійно жестикулюючи в районі піхви, з властивою французам безпосередністю пояснила мені жінка бальзаківського віку, яка презентувала це видання. А його редактор та видавець Роберто Гутирре наголосив: «Наш журнал не мистецький, це видання митців. У ньому майже немає критичних текстів. Його здебільшого складають творчі роботи. Ми таким чином візуально інформуємо читача про процеси, що відбуваються в актуальному мистецтві».
Організатори «Art Cologne» дбають і про молоді таланти. Завдяки спонсорам, 23 галереям та 21 молодому художнику, зокрема 12 іноземцям, була надана можливість уперше презентувати себе на ярмарку. Проте за умови, що ціни на їх експонати не повинні перевищувати 7000 марок.
Кельнська школа медіа-мистецтв представила роботи студентів, здебільшого інсталяції. От, скажімо, одна з них. Три телевізори, навпроти них стільці. На екранах — обличчя пасажирів лондонської підземки: дрімотний азіат; хлопець, що меле щелепами жуйку; жінка, що читає газету. Їх зображення синхронізовані, що створює ілюзію пасажирів у вагоні, хоча автор цієї композиції, «By tube», Олександр Рьорінг знімав кожного героя окремо, прихованою камерою. Сідаю на один із стільців. Поруч лежить газета. Я її розкриваю, але читати бажання нема. Куди цікавіше спостерігати за пасажирами відеоінсталяції.
Поруч із «підземкою» велика прозора герметична кімната. В ній двоє молодикiв грають на комп’ютері, палять, їдять, тиняються туди-сюди, приймають через люк подарунки від відвідувачів — їжу, сигарети тощо. Поруч із цим «акваріумом» висить телефон. Знiмаю трубку. Один із хлопців бере слухавку в кімнаті. Спілкуємося. Виявляється, що це два студенти школи медіа-мистецтва Арне Аналог і Крис Хрома. А ця кімната і вони самі являють експозицію «INOUT». 24 години на добу проводять вони ізольовано від світу. В кімнаті є й туалет, і спальні мішки. Спілкування хлопців із зовнішнім світом відбувається тільки через уже згадані люк та телефон, а також «Інтернет». Можна також із ними поручкатися через гумовий рукав з рукавичкою на кінці, на кшталт тих, що у секс-шопах. Годуються хлопці тим, що отримують від відвідувачів. Навіщо їм все це потрібно?
— Ми демонструємо себе як художні об’єкти, — пояснюють художники.
Вузька й довга затемнена кімната; в ній — знову телевізори. На екранах — полум’я. Коли починаєш рухатися в їх напрямку, то в певний момент несподівано лунає постріл, ти автоматично обертаєшся і бачиш на екрані, на стіні позаду себе, власне перелякане обличчя. Ця експозиція «Соціальна практика» побудована на ідеї нашої конфронтації з тією кримінальною інформацією, якою годують нас щоденно мас-медіа.
— Коли я бачу по телевізору жертв війни, терактів та вбивств, — розповідає автор цього проекту двадцятип’ятирічний студент Тітус фон Лілієн, — то мене цікавить, що я відчуватиму і як виглядатиму, якщо на мене буде націлено зброю або я стану жертвою нападу.
— Наше завдання зосередити увагу на творчому процесі, а не його кінцевому продукті, — зауважує керівник експозиції Кельнської школи медіа-мистецтва на ярмарку Девід Ларчер. — Замість того, щоб будувати стіни чи витинати килими, ми прагнемо створити гнучкий простір, в якому предмети залишатимуться самими собою, але при цьому не будуть ізольовані. А це означає, що простір мусить бути відкритим та динамічним, і все, що експонується, повинно взаємодіяти із сусідніми об’єктами...
Кельн
№220 17.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
