Однак зйомки проходять із завидною інтенсивністю. У фокус камери вже встигли потрапити і Поділ, і Андріївський узвіз, і напівміфічна дача Хрущова у Святошині. Сотні статистів, праця від світання до смеркання. Китайські кінематографісти почали з найбільш пафосного та героїчного моменту епопеї — будівництва вузькоколійки. Однак, як вони стверджують, у картині однаково важливими будуть і героїчна, і лірична теми. А найголовніший парадокс у тому, що виконавці всіх без винятку ролей — наші, українські. Серед них — такі відомі столичній публіці актори, як Віталій Линецький, брати Микола та Станіслав Боклани, Олег Масленников. От дивно: люди, аж ніяк не уражені вірусом ретроградності, залюбки знімаються в екранізації, м’яко кажучи, малоактуального, як на нинішні наші погляди, сюжету. На запитання про спонукальні причини відповідають різне. Загалом все вкладається в тріаду, коротко сформульовану одним із учасників зйомок: «Приємно, коли тебе запрошують куди-небудь, тим більше іноземні режисери. І, звичайно, гонорар за зйомки. Крім того, завжди цікаво спробувати щось поза театром». Проте Андрій Самінін, виконавець головної ролі — Павки Корчагіна — стверджує, що якщо, погоджуючись зніматися, й думав про гроші, то не насамперед: «Островський писав про себе, і в цьому є автентичність і правда особисто пережитого. Якби це писала сита, розжиріла людина — це було б підтакуванням епосі. Я хотів би зіграти Корчагіна як людину, здатну на щиру жертовність і віру».
Китайці, знімаючи фільм, жодних внутрішніх протиріч не відчувають. «Як гартувалася сталь» — всекитайський бестселер, роман посідає п’яте місце у рейтингу читацької популярності. Зйомки аж ніяк не є замовленням тамтешнього ЦК, а ініціативою якогось приватного акціонерного товариства, що займається, зокрема, виробництвом телесеріалів. Ті, кому зараз в КНР за сорок, добре пам’ятають «корчагінську полум’яність і одержимість» у власній біографії. Це покоління активне, воно перебуває тепер при владі й, безсумнівно, становитиме численну вдячну аудиторію фільму. До речі, наші гості не виключають можливості показу революційного серіалу й по українському телебаченню. Можливо, хтось із наших глядачів проміняє на це екзотичне видовище «Санта-Барбару» чи яку-небудь «Принцесу мафії». Що поробиш. Ми живемо в епоху влади більшості, наш час позначений царюванням поп-культів, підірваний клоунадою тоталітарних ідеологій. Щодо «Сталі», яка нашвидку загартовується на київських просторах (зйомки серіалу планується завершити вже в червні), автор, теж молода людина, міг дати волю дотепності або пуститися в структуралістські міркування про паралелізм революційних та даоських міфів. Однак ні створювати ідолів, ні руйнувати ідеали не надихає... Зрештою, я теж читав у шкільні роки «Як гартувалася сталь» з не меншою цікавістю, ніж того ж «Мобі Діка» чи «Фауста». Дитинство завжди жадає «великих стрибків» і бунту, навіть безглуздого. А тугу за дитинством властиво відчувати й окремим особам, і цілим цивілізаціям. Хто знає. Може, ця постановка «Як гартувалася сталь» для дуже багатьох людей — можливість подивитися останнє в цьому столітті дитяче сновидіння про революцію.
