Фільмом відкриття кінофоруму стане політичний трилер «International» режисера з Німеччини Тома Тиквера. Він добре відомий глядачам за стрічками «Біжи, Лоло, біжи!», «Небеса», екранізацією роману Зюскінда «Парфумер». Тиквер — неодноразовий учасник змагань Берлінале, та цього разу «дебютував» у жанрі трилера й уперше працював у копродукції з американською кіностудією. Фільм «International» присвячений нелегальній діяльності міжнародних фінансових структур і тіньовим махінаціям могутніх банків. Головні ролі зіграли: Клайв Овен, Наомі Воттс, Ульріх Тумсен, Браян Ф. О’Браян, Джек МакГі. Ця картина демонструватиметься поза конкурсом.
Цього року основна програма (Competition) включає 26 фільмів, 18 із яких візьмуть участь у змаганні за берлінських «ведмедів». Навіть поверхневий погляд на список програмних картин виявляє блиск зоряних імен і, як завжди, у програмі фестивалю багато світових і міжнародних прем’єр. Із 18 конкурсних показів 14 стануть світовими прем’єрами! В основному змаганні заявлені: фільм французького режисера Франсуа Озона «Ріккі» (Франція / Італія); «Дорогуша» (Велика Британія) Стівена Фріарса з Мішель Пфайффер у головній ролі; «Щасливі сльози» американця Мічелла Ліхтенштейна, який зняв у своїй сімейній драмі Демі Мур; «Електричний туман» (Франція / США) французького режисера Бертрана Таверньї з американською зіркою Томмі Лі Джонсом; «Мій єдиний і тільки» американця Річарда Лонкрейна; «Солодкий порив» відомого польського режисера Анджея Вайди, який торік поза конкурсом показав фільм «Катинь»; «Лють» (Велика Британія / США) британської режисерки Саллі Поттер; копродукція чотирьох країн (Греція / Німеччина / Італія / Росія) «Пил часу» грецького режисера Теодороса Ангелопулоса, котрий частково відзняв свій фільм у Нижегородській області Росії; «Мамонт» (Швеція / Німеччина / Данія) Лукаса Мудіссона та інші.
Блок Competition включає фільми з Аргентини, Угорщини, Німеччини, Греції, Данії, Іспанії, Китаю, Польщі, США, Уругваю, Франції, Швеції.
Міжнародну команду арбітрів очолить оскароносна Тільда Свінтон — актриса з Британії, чиї роботи неодноразово вражали кіносвіт. 1988 року вона була відзначена премією Берлінського фестивалю. Пізніше, 1991-го, її помітили у Венеції. Актриса знімається переважно в незалежному й артхаусному кіно, що не завадило їй удостоїтися «Оскара» за роль другого плану в фільмі Тоні Гілроя «Майкл Клейтон» із Джорджем Клуні в головній ролі.
Українські фільми до конкурсу повнометражних фільмів не потрапили, натомість у боротьбі за можливість прописати «Берлінського ведмедя» в Україні змагатиметься в форматі короткого метра фільм «Діагноз» Мирослава Слабошпицького.
Нагадаємо, 2003 року саме в змаганні короткометражної номінації взяв Срібного Ведмедя анімаційний фільм Степана Коваля «Йшов трамвай дев’ятий номер». А за десять років до цього призовий «срібний ведмідь» був вручений Кірі Муратовій за картину «Астенічний синдром». Хоча в основній і супутніх програмах Берлінале брало участь не так уже й багато наших співвітчизників: Юрій Іллєнко представляв у основній програмі поза конкурсом «Молитву за гетьмана Мазепу», Кіра Муратова привозила до Берліна повнометражні й короткометражні проекти; в аннали фестивалю записано імена Степана Коваля, Тараса Томенка, Олександра Шапіро, Олександра Каптана.
Як же виглядає короткометражна програма Берлінале-2009? Вона включає 28 фільмів із 17 країн, серед них — 11 короткометражних робіт змагатимуться в конкурсі за право забрати з Берліна «золотого» та «срібного ведмедів». У прес-релізах фестивалю фільм Мирослава Слабошпицького «Діагноз» зараховано до робіт, що ілюструють тенденції східноєвропейського світу. «Схід Європи» як напрямок у короткометражному конкурсі представлений також фільмами «Дев’ять прольотів разом» Олександра Караваєва (Росія) і «Брік-Брак» Габрієла Рачева з Румунії. Серед стрічок, які відображають поточну політичну ситуацію, заявлений також французький фільм «Схід» Дженері Андерсена, де Схід введений програмно в назву. П’ять конкурсних короткометражних робіт із Німеччини об’єднані нотою занепокоєння, звучання якої верстальники програми сформулювали так: «як ми приймаємо світ і як світ приймає нас».
Таке «тривожне» світовідчуття, ймовірно, пояснюється тим, що 59-й Берлінський фестиваль проходить у рік 20-ліття від дня падіння Берлінської стіни, що не могло не позначитися на смислових орієнтирах програми. Очікується сплеск емоцій, пов’язаний із цією пам’ятною подією світової історії. Нарівні з рефренами в конкурсній програмі заплановано безліч тематичних резонансів у фільмах секцій: «Панорама», «Покоління», «Перспективне німецьке кіно», «Форум», «Студентське містечко талантів «Кампус».
Німецький Федеральний культурний фонд і німецька «Фільмотека» ініціювали формування спеціальної панелі фільмів, що стали передвісниками падіння Берлінської стіни, повернення до демократичного світу. Цей проект під назвою «Після весни приходить весна» стартує саме в рамках Берлінале — фестивалю, що традиційно відкриває кінематографічний рік у світовому культурному процесі. 15 повнометражних блоків проекту включають як фільми, створені на офіційних студіях Східної Німеччини, Румунії, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Польщі, СРСР — країн соціалістичного табору, так і твори андеграундних творців, реалізовані на нетитульних студіях. Деякі з цих фільмів будуть показані в Німеччині вперше. Наприклад, спочатку заборонена фаталістична науково-фантастична притча Петра Зулкіна про щоденне існування під тиском диктатури «Війна світів. Наступне сторіччя» (Польща, 1981/1983). Або сюрреалістичний портрет звичаїв і манер Будапешта Андраса Джілеса «Маленький Валентин» (Угорщина, 1979). Пітер Попзлатєв у «Графині» (Болгарія, 1989) розповідає про життя молодої жінки, що провадить своє існування між психіатричною опікою та медикаментозним дурманом лікарських препаратів. Усі ці фільми зосереджуються на маргінальних областях маргінального існування в соціалістичному таборі. Проект включає маловідому «Панельну історію» (1979/1981, Чехія) яскравої представниці «празької весни» Вєри Хітілової; створений за рік до падіння Берлінської стіни фільм Рашида Нугманова «Голка» (1988); а також увінчану безліччю фестивальних нагород сповідальну анімацію Юрія Норштейна «Казка казок» (СРСР, 1979), де автор співвідносить всесвітню історію з власним ностальгічним індивідуальним життєвим досвідом.
Фільми, які віщують падіння стіни, покажуть у різних програмних блоках Берлінале, а також у кінотеатрах та інших культурних центрах по всій Німеччині. Деякі картини будуть включені до освітньої програми для школярів.
Усього в різних програмах берлінського огляду візьмуть участь 386 фільмів, які відбірникам цього разу довелося вибирати з рекордної кількості пропозицій, чисельність яких становила шість тисяч.
Найдивніша нагорода Берлінале — ТЕДДІ — існує вже 23 роки. Призове кумедне «ведмежа» буде вручене в категоріях: короткометражний, художній, документальний фільм. Нагородження слугує зміцненню платформи політкоректних комунікацій, усуненню соціальних перешкод, сприяє руйнуванню стереотипів мислення і відчуття. Спеціальний ТЕДДІ приготований для Джо Даллесендро, якого зробив суперзіркою еротичної привабливості легендарний Енді Ворхол. Нагородження відбудеться 13 лютого в Будинку світових культур. «Ведмежа ТЕДДІ» — побратим нашого «Сонячного зайчика», встановленого в рамках Міжнародного кінофестивалю «Молодість».
У рамках Європейського кіноринку (EFM), який є справжнім індикатором настроїв у кінопромисловості, міжнародному кіноменеджменті й дистрибуції, за підтримки Українського кінофонду та всесвітнього бренду Nemiroff відбудеться представлення каталогу нових українських фільмів (2008—2009 рр.), пройдуть офіційні ринкові презентації п’яти українських картин. Кінофундація представить новий фільм Кіри Муратової «Мелодія для шарманки»; вже відому широкому глядачу картину Романа Балаяна «Райські птахи» (цим фільмом відкривався Міжнародний кінофестиваль «Молодість» у жовтні 2008-го); «Живі» Сергія Буковського; режисерський дебют у повному метрі Марини Кондратьєвої «Одного разу я прокинуся» та повнометражну пригодницьку анімацію «Пригоди бравого солдата Швейка» Ріната Газізова та Манука Депояна.
І все ж головний репрезентант України на Берлінале-2009 — короткометражний фільм «Діагноз» — 15-хвилинна ігрова картина, сценарій до якої Мирослав Слабошпицький написав сам. Знятий фільм оператором-постановником Валентином Мельниченком. Це історія стосунків трьох представників маргінальної субкультури — бродяг-наркоманів із неблагополучних районів української столиці маргінального світу вуличної молоді. Як пояснює представникам ЗМІ Мирослав Слабошпицький, він намагався протистояти «характерному для українського кіно тренду сервільності й шароварщини». Режисер підкреслює, що створював свій фільм, не вдаючись до державної підтримки, заручившись сприянням Ліги українських меценатів і фармацевтичної фірми «Дарниця».
Ретроспектива 2009 року зосередиться на 70-міліметрових широкоформатних фільмах під гаслом «Більше, ніж життя». Кіноплівка 70 мм, яка вдвічі перевищує 35-миллиетровый стандарт, — це формат, що передбачає принципово інший рівень видовищності. Широкий формат, дозволяючи демонструвати чудові панорами природи, прекрасні великі плани, застосовувався для епічних картин, мюзиклів, вестернів, фантастики. Широкоформатні картини — це бенкет для очей, розкішна візуальність, а також чудове забезпечення звукового простору.
Цікаво, що Ретроспектива звертається до картин середини 50-х років — періоду, який співпадає з голівудською фінансовою кризою, спровокованою великою мірою поширенням телебачення. Саме тоді епічний широкий формат виявився особливо важливий як технічне нововведення, що забезпечило перевагу кінематографа в конкуренції, що загострилася з телебаченням. Тому варто визнати цілком обгрунтованим рішення організаторів звернутися до специфічного формату кінотеатрального показу саме сьогодні, коли «великий екран» знову здатний забезпечити видовищу захоплюючу монументальність, запропонувавши щось принципово відмінне від можливостей «малих» телевізійних екранів або ж комп’ютерних дисплеїв.
Серед повнометражних картин ретроспективи дуже багато картин радянського періоду, коли кінематограф упевнено тримав марку «головного з мистецтв»: «Денні зірки» Ігоря Таланкіна (1966/1968, СРСР); «Оптимістична трагедія» (1963) Самсона Самсонова з Маргаритою Володіною, Борисом Андрєєвим, В’ячеславом Тихоновим у головних ролях; «Повість полум’яних літ» (1960/1961) Юлії Солнцевої з Миколою Вінграновським, Борисом Андрєєвим; «Війна і мир» (1962/1967) Сергія Бондарчука, а також «Час розваг» (1964/1967, Франція) Жака Таті; «Вестсайдська історія» Роберта Вайса (1960/1961, США); науково-фантастична «2001: Космічна Одіссея (1965/1968) Стенлі Кубрика; шикарні мюзикли; «Звуки музики» (1964/1965); «Хелло, Доллі!» (1968/1969)» та інші шедеври світової кінокласики.
Такий розкішний бенкет для кіногурманів не заважає упорядникам Берлінале робити принципові радикальні кроки до цифрових технологій.
Як повідомляють каталоги, 29 із 40 фестивальних екранів обладнані цифровими серверами, що сприяє створенню стандартизованої системи для показів як фестивальних картин, так і фільмів Євроринку. Все частіше доводиться мати справу з фільмами, доступними лише в цифровому форматі, який передбачає кодування як систему захисту фільму від несанкціонованого доступу.
Голова фестивальної команди Берлінале Дітер Косслік парадоксально резюмував неминучі зіткнення кіноісторії з інноваційними технологіями, заявивши, що «Целулоїд відповідає пікселю».
