Цей — один з найзначніших українських музичних форумів — з'явився на світ 1995 року завдяки ініціативі педагогів Київського державного музичного училища ім. Р. Гліера, де на початку століття вчився Маестро.
За час свого існування конкурс зазнав ряду змін: з кожним роком зростає кількість країн-учасниць, конкурсанти стають старшими (найбільш дорослими на першому конкурсі були 20-річні, цього разу — 29-річні). Відповідно зростають і вимоги до них: з 227 бажаючих було вибрано 87 учасників. Як це часто буває, приїхати змогли не всі, і змагання розпочали 79 піаністів у трьох вікових групах.
«Нетитулованих» учасників на конкурсі Горовиця практично не було: кожний був лауреатом або дипломантом декількох міжнародних оглядів. Але, як відомо, конкурс від конкурсу різниться. І професійна підготовка деяких претендентів, особливо, до речі, з країн далекого зарубіжжя, залишала бажати кращого. Але всі вони вказували на високий рейтинг українського форуму.
Тепер трохи про етапи конкурсу. Учасникам було запропоновано пройти три тури змагань. Перший включав бахівський міні-цикл (прелюдія і фуга), класичну (Гайдн, Моцарт, Бетховен) сонату, віртуозний етюд. Звісно, цей «джентльменський» набір грають всі без винятку піаністи, це, як- то кажуть, виконавський мінімум професійного музиканта. Тобто практично кожний більш-менш підготовлений студент училища, десятирічки і консерваторії може без особливої тривалої підготовки вивчити твори до першого туру. Однак саме він виявився складним для багатьох виконавців. Чому? Напевно тому, що окрім технічно оснащеного апарату піаніста ця музика (як і будь-яка інша, але класична особливо) вимагає чогось ще, а саме — величезного інтелектуального напруження. Ось тут-то і лежить камінь спотикання. Пальці бігають у всіх (без цього відбіркового туру не пройти!), а от мислительно-інтелектуальний бік у багатьох виявився менш розвиненим. Чи цьому не вчать, чи цьому взагалі навчити не можна? І якщо в романтичній музиці можна прикритися емоціями, то в класичній цього зробити практично неможливо. Тому з числа конкурсантів «випало» так багато технічно підготовлених хлопців.
У другому, менш регламентованому турі, конкурсанти могли ширше і повніше проявити свою індивідуальність. Тут розкрилися виконавські можливості багатьох конкурсантів. І так, що журі опинилося в скрутному становищі. Тоді в гру вступили бали — саме ті, які відбираються за технічні погрішності у виконанні.
На третьому турі всі учасники виступали з оркестром. І практично кожний був гідний звання лауреата. Особливо напруженою була боротьба в середній групі — на три призових місця претендували дев'ять учасників. Але журі знайшло справді соломонове рішення — третю премію вирішено було розділити між чотирма(!) учасниками, що рідко зустрічається у світовій практиці.
Не менш гострою була конкуренція у старшій групі. Але й там ніхто обділений не був — друга премія була розділена між трьома конкурсантами, які були її гідні.
На конкурсі було що і кого послухати. Причому починаючи прямо з першого дня першого туру, де публіка була просто приголомшена зовсім «недитячим» звучанням сонати Бетховена у виконанні наймолодшої учасниці — Анастасії Франчук з Казахстану, яка стала одним з відкриттів конкурсу Горовиця. Однак утримати успіх юній піаністці вдалося лише частково, вона — лауреат третьої премії. До речі, про стабільність. Рідко кому вдавалося гладенько пройти випробування всіх трьох турів. На це були здатні лише музиканти, котрі мають солідний досвід концертних виступів. Серед них Олександр Гаврилюк і Олексій Ємцов — у середній групі, Сейко Цукамото — в старшій. Чимало дійсно яскравих виконавців виступали не так рівно, залишаючись у пам'яті лідерами окремих турів, котрі, на жаль, не ввійшли до числа призерів. Серед таких лауреатів, що не відбулися, був виконавець з Москви Олександр Орлоцкі, який став одним з улюбленців публіки, блискуче відігравши програму другого туру. За своїм талантом і підготовкою він цілком міг битися і за перше місце в старшій групі, але (нехай це буде наука всім!) текст конкурсних творів все ж краще вивчити або повторити заздалегідь, щоб не жалкувати потім про втрачені можливості.
Користувався глядацькою любов'ю і один з чотирьох володарів третьої премії в середній групі — піаніст з Білорусі Данило Шлеєнков. Його гра, не завжди бездоганна в технічному плані і безперечна в сенсі художньому, вабила особливою магічною силою — ти сидиш, слухаєш, не з усім погоджуєшся, а відірватися не можеш. Це — як вихор, як стихія. Недаремно виконавець був удостоєний нагороди «за артистизм». Серед нових «зірок» хочеться відмітити багатьох, але передусім кримчанина Ельмара Гасанова, котрий вразив публіку кришталевою чистотою звуку, одеситку Марину Радюшину, котра органічно поєднує емоційний порив і інтелігентність, навіть камерність звучання.
Конкурс як такий передусім направлений на виявлення у його учасників бійцівських якостей, і останнім, як ми могли вже пересвідчитися, цілком вони притаманні. Але загальна тенденція в конкурсному виконавстві така, що максимальна увага приділяється зовнішньому боку виконання і мінімальна — внутрішньому. Ковзанням по верхньому смисловому шару була відмічена гра багатьох музикантів, до глибин же дійшли одиниці. До речі, і конкурсний репертуар у варіабельної його частини теж підбирався «під змагання» — переважала музика, здатна справити тут і зараз максимальний ефект на публіку і журі. Напевно, цього не уникнути, але хотілося б, щоб конкурс пам'яті Горовиця розширявся не тільки вшир, а й углиб...
І, нарешті, про переможців. Серед молодших учасників нею стала юна одеситка Ірина Арбатська. Вона «йшла» по турах досить рівно, але особливо виділилася своєю артистичністю і дитячою безпосередністю на заключному етапі. Хоча не можна сказати, що докори в переважанні зовнішнього над внутрішнім не відносилися б і до гри Іри. Втім, дітям, як найменшим конкурсантам, можна багато що подарувати, навіть деякі погрішності в піанізмі — адже вони ще тільки вчаться, і заохотити те, що дається від Бога — художнє чуття й артистизм. Однак хотілося б відмітити також гру суперниці Іри, донецької піаністка Діни Писаренко, володарки другої премії, прекрасна професійна підготовка якої дозволяє поєднувати зовнішню ефектнфсть з глибиною прочитання авторського задуму музики.
Лауреат першої премії (середня група) представлення не потребує — Олександр Гаврилюк має досвід перемог на конкурсі Горовиця. Він вихованець чудового харківського педагога Віктора Макарова, котрий нині зі своїми п'ятьма учнями працює в Австралії. Як зауважила член журі Діна Іоффе з Ізраїлю, за ці два роки Олександр з талановитої дитини перетворився на зрілого музиканта.
Уперше за історію конкурсу було вручено вищу нагороду в старшій групі (минулого разу нею не було відзначено нікого). Її володарем став київський піаніст Олексій Гринюк. Його гра, як і всяке яскраве і неординарне явище, притягає слухачів, хоч я особисто не відношу себе до поклонників його таланту. Але музиканту лише 21 рік, так що часу для творчого зростання досить.
Умови конкурсу передбачають концертні поїздки учасників містами України, Європи й Америки. Гру переможців почують тепер не тільки кияни, а й мешканці багатьох міст у багатьох країнах. А у Києві вони виступлять ще раз у червні на «Київських літніх музичних вечорах» і восени на фестивалі «Київ Музік Фест». Сам конкурс прощається з українською столицею на невизначений час. Відтепер, як сказав директор форуму Юрій Зільберман, через фінансові труднощі конкурс планується провести з більш тривалим часовим інтервалом. А втім, з нами залишається музика.
