Ми переживаємо час, коли, втомившись від даремної критики, сатирики стають філософами, але читач від цього лише виграє
Михайло ЖВАНЕЦЬКИЙ
Зло конкретне, чітке, ясне.
Зло завжди з цифрами в руках.
Зло завжди з прізвищами в руках.
Зло матеріально зрозуміло, ясно і легко опановує маси.
Натовп не побіжить в лікарню перекладати хворих і мити підлоги.
Але миттєво зірветься бити людей і підпалювати будинки.
Зло народжується разом із дитям, б’є, торсає, щипає.
І лише поступово в душу входить його протилежність.
Добро накопичується. Від почутого. Від побаченого. Від прочитаного.
Воно потребує ніжної мами і часу.
Воно складається зі слів, учинку, зі сторіночки.
Воно йде від тих, хто через це пройшов і сам зрозумів, що погасити корисніше.
Не розлютитися, не кинути зле слово, після якого все одно просиш пробачення.
Неправота твоя не в слові, а в злості.
Добро твоє накопичується все життя і всього лишень досягає рівня, досягнутого іншими.
Тому так мало змін у моралі за сторіччя.
Добро повністю не передається. Його не можна навчити. Зла — можна. Зло передається. А накопичене добро вмирає з кожним.
І все починається знову.
Але одного разу посіяне зло довго залишається з людиною. Запам’ятовується всіма. Тим більше на екрані.
Не можна сьогодні говорити про секс, а завтра про кохання одній і тій же людині. Навіть якщо всі стверджують, що це повинен знати кожен.
Не можна сьогодні казати «Не захищайте демократію. Сидіть удома!», а завтра викривати корупцію.
Ну хтось же щось пригадає.
Характер людини не залежить від науки, бо наука його не вдосконалює.
Людина в прямому зв’язку з добром і злом.
І хоча це все перетікає одне в одне, але ми всі відчуваємо, в який момент що з них бере гору.
І тоді з кожної родини йдуть найкращі. Як би це не називалося: боротьба за свободу, за справедливість, за територію...
Це боротьба між тими, хто говорить «Жити повинні усі», і тими, хто говорить «Жити повинні не всі».
А далі за списком, з прізвищами, з цифрами в руках проти невиразного мимрення: «це недобре», «це як же ж так», «за що»...
Добро накопичили старі люди.
Вони невиразні і неконкретні.
У них є не мудрість, а добро.
Даючи злу дорогу, ми все одно поповземо просити пробачення...
Коли справа торкнеться нас.
kommersant.ru, часопис «Огонек», № 27 (5236), 09.07.2012
