Наприкінці року традиційно заведено підводити певні підсумки, озиратися назад і запам’ятовувати, що було цього року хорошого, та викреслювати сторінки зі знаком «мінус». У людей творчих емоційні коливання настрою завжди на градус вищі, сильніші, більш вибухові, адже їм доводиться на сцені або екрані проживати і за себе, і, як кажуть, за того хлопця... Творчість улюблениці мільйонів глядачів, відомої актриси, Героя України, народної артистки України Ади Роговцевої продовжує бути активною, незважаючи на зміну років і сезонів. Прощаючись із роком, що минає, актриса згадує, що в ньому було хорошого...
— Я вже в тому віці, коли хороший творчий стан визначається наявністю роботи. Чудово, коли робота на радість, коли на неї вистачає сил. Цей рік був у мене трохи легшим порівняно з минулим, ювілейним, коли було дуже багато роботи: підготовка вистави, гастролі. Цей рік дещо спокійніший, хоча я багато знімалась і продовжувала виходити на сценічний майданчик. Гадаю, якщо актриса в моєму віці має можливість виходити на сцену, це великий успіх! Навіть могла відмовлятися від якихсь пропозицій, які вважала нецікавими для себе. Тож я щаслива людина!
— Адо Миколаївно, в яких виставах вас можуть зараз побачити глядачі?
— Я граю у виставі «Рожевий міст» у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. В антрепризі граю «Варшавську мелодію-2», це в Києві. А в Москві граю вистави «Париж спросоння», «Важкі батьки» Жана Кокто. Мої партнери — чудові актриси Ера Зіганшина й Ольга Волкова. Багато їздимо з цими виставами, тож я живу життям справжньої «бродячої актриси», як висловилася героїня «Священних чудовиськ».
— А кіно?
— Ой, це безліч серіалів. Перерахую деякі: «Єрмолови», «Спадкоємці», «Я повернуся», «Провінціалка», «Хуторок», «Мавка», героїні — такі мої інтелігентні старенькі, які активно переживають події цих серіалів. Ставлення до серіалів може бути скептичне, та все ж це можливість для мене зустрітися з колегами, якщо мого віку — це просто приємно, а у спілкуванні з молодими акторами є потреба відчути сучасні віяння в мистецтві, що також важливо. Доволі цікава для мене була робота у Володимира Бортка у фільмі «Тарас Бульба».
— Коли ви репетирували в Театрі драми і комедії виставу «Рожевий міст», уперше спілкувалися з дочкою Катею як із режисером, яка дебютувала цією виставою в цій непростій професії. Як вам працювалося разом?
— Я мала тоді багато іншої роботи, були зйомки, й тому повністю, по-справжньому спочатку не вдалося працювати. Процес серйозного включення почався десь у середині репетицій, Катя покладалася на мій досвід і особливо не хвилювалася. Проте я вже вкотре на цьому прикладі пересвідчилася, що не варто прикриватися ніяким досвідом, він у театрі не працює, лише репетиції, лише пошук, велика, велика праця. Багаторазові повторення, проникнення в роль, ужиття в образ — і тоді народиться результат. Мені дуже подобається з Катею працювати, вона розумна, я поважаю її як професіоналку. А це дуже важливо — поважати режисера за те, що він розуміє, що робить, що працює серцем, окрім розуму, та є надзвичайно відповідальним за свою справу. Як режисер Катя дає точні, продумані установки, і вони доволі органічні у втіленні. Якісь режисерські речі повсякчас крутилися в нашій сім’ї — і ось якось у Каті сконцентрувалися. Кость Петрович Степанков міг стати режисером, для цього були всі підстави, у сина Костя завдатки також є, хоча не такі явні. Я особливої схильності до режисури не маю, адже все життя — в театрі, й найцікавіше для мене стежити за роботою думки саме режисера, можу сидіти з ним хоч п’ять-шість годин поспіль і дивитися за розбором, роботою. Ось така цікавість у мене.
— У майбутніх планах є спільна робота з Катею як із режисером?
— Так, скоро ми розпочнемо нову роботу, хоча через забобонність не скажу яку. Зараз, попри всі складнощі довколишнього життя, можу сказати, що в плані творчого завантаження у мене щасливий час.
— У Театрі Романа Віктюка в яких виставах Катя зайнята?
— Вона грає у виставах «Давай займемося сексом» і «Нетутешній сад».
— Уже й Катін син, ваш онук пішов шляхом творчості. У нього не було інших варіантів?
— Так, Альоша вже вчиться на першому курсі театрального інституту на операторському факультеті. Мені здається, це дуже чоловіча професія. У мене на будь-якому знімальному майданчику найбільші симпатії та повага саме до людини за камерою, це дуже творча й відповідальна робота, і я рада, що він обрав її.
— Адо Миколаївно, напередодні Нового року хочеться спитати, чи існують у вашій сім’ї традиції зустрічей цього важливого свята?
— Головне — щоб усі були вдома і заздалегідь подумали про подарунки. Маю на увазі не просто якісь дрібнички, аби відбутися, а саме справжні, ділові подарунки, з урахуванням індивідуальностей усіх наших рідних людей. Відразу після дванадцятої години з-під ялинки першими дістають подарунки діти — такий ритуал. А ми спостерігаємо за їхніми емоціями, як вони радіють, а той, хто це подарував, задоволений, що вгадав бажання, і цей подарунок викликає захват. Це таке цінне відчуття! Зараз уже передноворічна гонка почалася, і ми в пошуках найцікавіших несподіванок одне для одного. Порадувати — приємний клопіт. Коли зустрічаємо Новий рік, я вже о пів на першу йду спати, чим дуже тішу всіх домашніх, які щоразу з цього дивуються. Вони ж гуляють до ранку, теревенять, сміються, пісень співають, такі справжні посиденьки, під час яких можна душевно, добре, без поспіху про все поговорити. Я можу приєднатися до загальної компанії вже годині о п’ятій, шостій ранку — і тоді все продовжується. У нас на цьому святі майже ніколи не буває чужих людей, які б хотіли голосно веселитися, танцювати, напитися, це справжні домашні збори, що дають можливість прислухатися одне до одного ще більше, без суєти. Телевізор останнім часом лише розчаровує, тому ми його не дивимося. Горять свічки, звучить музика, відбувається миле, спокійне спілкування. Обов’язково з моїми фірмовими пиріжками та Катіним «Наполеоном». Це для сім’ї і близьких друзів — закон, всі їх чекають.
— Ялинку в будинку ставите справжню?
— Лише справжню. Обожнюю запах свіжої хвої, з ним до будинку приходить відчуття справжнього свята.
— Що вам діти дарують?
— Головним у подарунку, я вважаю, є не його ціна, а відчуття того, що він призначений саме тобі. Важливо пережити, що ж людині хочеться отримати на цей Новий рік. Я взагалі люблю сам процес пошуку, вибору подарунка, ось цю святкову суєту. Мені дарують мої улюблені парфуми, подобається, наприклад, яке-небудь пухнасте махрове простирадло чи халат, такий об’ємний, щоб я в ньому загубилася, — одним словом, щось таке миле.
— А де ви вдягаєтеся у звичайному житті, у якихось відомих дизайнерів?
— Останнім часом багато речей купую у чудової київської художниці, дизайнера Світлани Нікітчіної, компанія «АСЛ» — її дітище, вона багато працює для театру, кіно, телебачення. Світлана так тонко відчуває і внутрішній світ людини творчої, і театральну атмосферу, в якій ми живемо, мені це дуже імпонує, в неї дивні за настроєм речі, які я залюбки ношу. Якось був випадок, що ми зі Світланою Крючковою зайшли до магазину, і їй почали пропонувати такі солідні, дамські речі, а вона попросила: ні, такого не треба, мені щось для дорослої дівчинки. Мені так це сподобалося! Ось таке відчуття свого зовнішнього вигляду, мені здається, присутнє в усіх актрис.
— Адо Миколаївно, після вашої книжки про чоловіка, Костя Петровича Степанкова «Мій Костя» чи не маєте Ви ідеї написати ще одну, але вже безпосередньо про себе, своє життя, творчу долю?
— Така книга вже практично написана та присвячена тим чудовим людям, які були поряд зі мною в моєму житті, близькі серцем і душею. Рідні, тато, мама, брат, бабусі, колеги, люди театру, різні, не тільки актори. Окремим розділом хочу написати про Давида Боровського, про своє захоплення цією людиною та художником, творцем. Планую розмістити у книзі багато фотографій і листи глядачів — ці живі, непідробні враження-свідчення моїх ролей, моїх вистав, у них стільки щирості та правди.
— Вже знаєте, яка назва буде у книги?
— Її, можна сказати, підказало саме життя, в моїй метриці записано: ім’я «Адда» з двома «д», потім одне «д» закреслено й поряд написано: «Виправленому вірити!» Ось це й буде назвою книги.
— Адо Миколаївно, з наступаючим вас Новим роком! І нехай він буде плідним і щасливим!
— І я від усієї душі поздоровляю всіх моїх глядачів, усіх людей із цим Новим роком і бажаю надії, сили й віри! А своїм домашнім я постараюся влаштувати справжнє новорічне свято, адже гріх його не зробити, коли ти маєш можливість і так любиш своїх дітей та внуків!
