Можна скільки завгодно говорити, декларувати про інтеграцію України до Європи, однак, згідно з відомою приказкою східного мудреця, «скільки не повторюй «халва», у роті солодко не стане». Форум же нової музики, що розпочав свій важкий музичний шлях дванадцять років тому, давно став частиною не лише європейської — світової музичної культури. 48-часовий музичний марафон, задуманий та наповнений ідеями українського композитора Кармелли Цепколенко, музиканта й, як виявилося, талановитого менеджера Олександра Перепелиці та всесвітньо відомого музиканта з Фрайбурга Бернхарда Вульфа, всупереч усім існуючим політико- економічним пасажам, живе повноцінним життям. Більше того, з кожним роком розширює коло своїх шанувальників, запрошуючи на сцену кращих музикантів, які представляють усі існуючі експерименти в сфері сучасної камерної музики.
«Два дні й дві ночі» складається не лише з традиційно мелодійної музики, що шукає нові форми музичної виразності. Музичний перфоманс змінює інсталяція, на допомогу театралізованій містерії приходять новації мультимедійних мистецтв. Програма завжди наповнена та продумана до найдрібніших деталей. Це й привертає все більше глядачів і є благодатним ґрунтом для народження нових творчих ідей авторів музики та виконавців. За дюжину минулих років у фестивалі, крім найвідоміших композиторів і музикантів-виконавців, брали участь кіноекспериментатори, фотографи, художники, театральні колективи. Творчий акцент ХII фестивалю робиться на поєднанні музики й літературної світової спадщини. Це перекликається з першим експериментом 1995 року, де ставку було зроблено на драматичні твори, що поєднують інструментальну музику, вокал та речитатив. Тим самим перший 12-річний цикл популярного у світі східного календаря завершено.
Програму традиційно відкривав і закривав ансамбль перкусіоністів Фрайбургської музичної академії. Прозвучали, відповідно: світова прем’єра концерту Олександра Красотова «Зліт» Расела Пека, що став вже класикою. Цей ансамбль під незмінним керівництвом Бернхарда Вульфа постійно демонструє широкі можливості ударних інструментів, їхню неймовірну музичність, віртуозне володіння півтонами та артистизм. «Портрет» Валентина Сильвестрова набув класичних рис за допомогою поезії Григорія Хорошилова та Романа Кофмана, Велемира Хлебнікова й Олександра Пушкіна. Володимир Рунчак за допомогою ансамблю Classic-Modern представив слухачам «Матч з музики в п’яти раундах». У жанрі соло-соліссімо віртуозний баяніст Роман Юсипей представив музику гендерних парадоксів із творів Кармелли Цепколенко, Алли Загайкевич, Ганни Гаврилець та інших.
Розповідати про музичний фестиваль — справа невдячна, там краще бути, все бачити й чути самому. Щоб передати дружню, творчу й емоційну атмосферу фестивалю, зупинюся детально на трьох найяскравіших, на мою думку, «драмах».
Традиційно «Французьку весну» представляв на «Двох днях та двох ночах» унікальний саксофоніст із Франції П’єр-Стефане Меже. Володіючи широкою музичною культурою, пан Меже нарівні з виконанням класики віддає багато часу новій музиці, не сторонячись театралізованих експериментів у жанрі музичного театру й у сфері вільної імпровізації з танцівниками та мімами. Цього разу музикант виступав у жанрі соло-соліссімо, виконуючи твори таких різних за стилем і темпераментом композиторів, як Рашид Калімуллін, Лучано Беріо, Іван Тараненко, Карлгайнц Штокгаузен і власну імпровізацію. Його дивовижна техніка, що дає можливість нескінченно тягнути звук, не нехтуючи нюансами, театральна обдарованість і безмежна чоловіча чарівність підкорили зал.
Незабутні емоції викликав театрально-музичний твір Ганса Петера Фрейнера «Ангелок», створений за мотивами відомого оповідання Ісака Бабеля «Ісусів гріх», яким відкривався «Концерт-сцена-3». Своєрідні «любовні розбірки» Аннушки й Серьоги, інтерпретовані Ансамблем нової музики Цюріха (Швейцарія) з таким тонким гумором і так стильово витримано, що мимоволі «включаєшся» в гру з першої хвилини. А солісти Доротея Шюрх і Даніель Мутон демонструють такі вокальні можливості, що замінюють собою повноцінний оперний театр.
Короткометражний фільм «Трамвай №5» представив глядачам «емігрант із Швейцарії» Гуго Шер. Любов до Одеси, помножена на любов до чарівної українки Ірини, спонукала його залишити швейцарський спокій і оселитися в Одесі, заснувавши там власну кіностудію. «Трамвай №5» — це нетрадиційне кіноосвічення в коханні неповторній Одесі. Безумовно, створений під враженням творчості головної кіноодеситки Кіри Муратової, це — абсолютно самостійний сюрреалістичний фільм-освічення зі своїм сюжетом, наповненим дивовижними образами. Супроводжується фільм спеціально написаною для нього Кармеллою Цепколенко музикою, яку проникливо виконує ансамбль SENZA SFORZANDO на чолі з піаністом та арт-директором Олександром Перепелицею-молодшим. Цей дивний синтез своєрідного кіно та живої музики може стати гідною окрасою спеціальної програми будь-якого престижного кінофестивалю.
Фестиваль нового мистецтва, що вибрав часом свого проведення весну, і сам, як пора року, символізує зародження нового — нового життя, нового сприйняття, нової музики. Він вже давно має шанувальників у всіх куточках світу. Він — частина світової культури. І підтримка йому потрібна мінімальна. Увагу посольств і культурних центрів різних країн забезпечено. Міські й обласні чиновники не стороняться його. Ось лише приміщення, в якому він проходить, викупив, говорять, якийсь банк. А іншого місця для проведення «Двох днів та двох ночей» в Одесі поки немає..
