Цінителі оперного та симфонічного диригування з цікавістю чекали приїзду до Львова відомого маестро сучасності, народного артиста Азербайджану, професора Ялчина Адигезалова. Він у Львівській опері продиригував «Богемою» Дж. Пуччіні. Вистава набула нових музичних відтінків і дуже сподобалась меломанам.
«ЛЬВІВСЬКИЙ ОПЕРНИЙ ТЕАТР — ПРОСТО КАЗКОВИЙ!»
— Я схиляю голову перед Пуччіні. Вважаю, що без нього світова опера збідніла б. Це справжнє щастя, що цей композитор створив оперні шедеври, які прикрашають репертуар багатьох країн світу, — відзначає Я. Адигезалов. — Я щасливий, що вперше виступив у Львові. Років п’ять тому кілька разів виступав у київській Філармонії, а в Національній опері України диригував «Тоскою» і «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні. Я вірний цьому видатному маестро. Можна сказати, що доля так мною керує... Диригент — це сполучна ланка між автором твору і слухачами, які дослухаються до композиторського «слова». Диригентської палички не досить для того, щоб встати за пульт і повести за собою оркестр. Диригент — це професія, яка вимагає довгих років кропіткої роботи над собою...
— Ви вперше у Львові, які враження від міста і Оперного театру?
— Зі Львовом у мене пов’язана ціла історія. Після закінчення факультету оперно-симфонічного диригування в Санкт-Петербурзькій консерваторії у професора Іллі Мусіна (перед тим був фортепіанний факультет Азербайджанської консерваторії ім. У. Ґаджибекова у класі професора Рауфа Атакішієва) на початку 1990-х я стажувався у Відні. Цікавився історією Австро-Угорської імперії, багато разів зустрічав у різних книжках згадки про Львів як місто високої культури. І щоразу замислювався, читаючи про нього. У різні часи мої друзі, котрі бували у Львові, дуже розхвалювали ваше місто. Ніби підігрівали мою цікавість. Так склалося, що я двічі відпочивав у Трускавці. Знайомі наполягали поїхати до Львова, а я відмовлявся, бо не хотів епізодичності й буденності. Чомусь був упевнений, що приїду у Львів із творчою місією і привітаюся святково з цим містом, ця думка супроводжувала мене майже два десятиліття...
Нині приїхав у місто Лева з Кишинева, де також виступав у філармонії. Молдова — це сади, виноградники. Я боявся, що Львів буде менш квітучим, а тут — зелень буяє, архітектура — зачаровує! Моє захоплення доповнив Львівський оперний театр — просто казковий! Знаєте, я виступав у десятках найпрекрасніших театрів світу — від Лондона і США до Мексики, Бразилії, Південної Африки (столицю Бразилії, наприклад, прикрашає чудо-театр), але львівський не блякне перед ними. Вашому генеральному директорові Тадею Едеру, який залюблений у музику, в театр, я вдячний, що запросив мене, і я нарешті здійснив свою мрію, а у Львів просто закохався.
«МОЯ МІСІЯ — ПРЕДСТАВИТИ МОЮ КРАЇНУ — АЗЕРБАЙДЖАН СВІТОВІ»
— Ви представник династії музикантів. Розкажіть про свої родинне творче коріння...
— Мій дід був відомим народним виконавцем — ханенде. Він виконував муґами, які є одним із основних жанрів азербайджанської традиційної музики. Муґам, який виник ще десь в XI ст., — це багаточастинний вокально-інструментальний твір. Співець може виконувати його повністю або фрагментами в супроводі двох чи більше інструментів. Можемо сказати, що муґам належить до азербайджанського професійного фольклору: в цьому жанрі все підпорядковано чіткому порядкові. І на ньому виростала суто професійна музика моєї країни. (ЮНЕСКО назвало муґам одним із шедеврів усної нематеріальної культурної спадщини людства. — Н.Т.). Також був музикантом і мій дядько. Він закінчив Московську консерваторію як скрипаль і вокаліст. Окремо хочу сказати про мого батька. Саме йому завдячую, що маю прекрасну та улюблену професію. Мій батько Васіф Адиґізалов — видатний композитор ХХ ст., народний артист Азербайджану, знаний громадський діяч, також він був першим секретарем Спілки композиторів Азербайджану. Він навчався в Абульфаза Кара-Караєва, а той, у свою чергу, був учнем Дмитра Шостаковича. Тато написав дві опери, чотири симфонії, шість інструментальних концертів, чотири великих ораторії, музику до спектаклів і кінофільмів, понад 100 пісень, які й досі любить наш народ. Його опери «Мерці» й «Натаван — правителька Карабаху» виконуються на сцені, друга — дуже часто. Батько — представник грона композиторів, які в середині минулого століття спричинили ренесанс азербайджанської музики. Це Абульфаз Кара-Караєв, Фікрет Аміров, Ніазі (ім’я та прізвище в одному) та інші, які дали світові справжні шедеври. Зокрема, балети «Сім красунь», «Стежкою грому», «Лейла і Меджнун» Кара-Караєва, «Тисяча й одна ніч» Амірова... Маестро Ніазі майже півстоліття керував симфонічним оркестром Філармонії в Баку. Азербайджанська музика стала широко відомою ще з 1930-х. А основу професійної азербайджанської музики започаткував Узіір Ґаджибеков.
— Чи це не той композитор, що створив першу оперу на сході?
— Так, 1908 року. Всі жіночі партії, зрозуміло, тоді виконували чоловіки. Наприкінці 1920-х на сцену почали виходити жінки. Остаточно утвердила це Фатма Мехралієва, мецо-сопрано. Красива та смілива співачка. Наприклад, в опері «Самсон і Даліла» (співала французькою) вона вийшла на сцену напівроздягнутою. Глядачі були обурені, і актрису навіть хотіли вбити. Та згодом публіку заспокоїли — це ж образ із вистави...
— Ви в багатьох країнах світу популяризуєте азербайджанську музику...
— Я та інші наші музиканти. Більшість популяризує муґами. Вони викликають шалену цікавість і захоплення. Додам, що наші сучасні композитори з середини минулого століття почали писати симфомуґами. Ці твори ми демонстрували в 25 країнах. До речі, видатний диригент Л. Стоковський на початку 1950-х р виконав із симфонічним оркестром у Бостоні симфомуґам Амірова і здобув величезний успіх, а наша музика — світову славу.
Останні 15 років я тісно співпрацюю з провідними філармонійними оркестрами та оперними театрами. Моя географія — Туреччина, Італія, Росія, Англія, Іспанія, США, Австрія, Бельгія, Люксембург, Румунія, Угорщина. Був постановником опер, виступав із видатними солістами, серед яких — М. Ростропович, М. Петров, С. Стадлер, Б. Березовський, Х. Шахам та ін. Моє постійне місце праці — в Бакинській музичній академії та Азербайджанській державній консерваторії, а також — в Азербайджанському академічному театрі опери і балету. Моя місія — представляти мою країну — Азербайджан світові.
— Як вам працювалося у Львівській опері?
— Чудово. У вас прекрасний оркестр, хороший хор, чудові солісти. Серед них є рідкісні голоси. Я передбачаю, що ваша молодь має блискуче майбутнє. Голоси свіжі, політні, з гарним тембром. Я хотів би бачити декого з вокалістів із гостинним виступом у нас. Буду пропонувати керівництву вашого театру й міністрові культури Азербайджану співпрацю.
