Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Джаред ЛЕТО: «Я хотів побачити на власні очі важкий і унікальний час в історії вашої великої країни»

19 березня, 2014 - 11:50
ДЖАРЕД ЛЕТО

У четвер у столичному кінотеатрі «Київ» відбулася прем’єра фільму «Даласький клуб покупців». Перед показом актор і рок-музикант Джаред Лето, нагороджений за свою роботу в цьому фільмі «Оскаром» за найкращу чоловічу роль другого плану, поспілкувався з публікою. Варто зазначити, що Джаред став мало не єдиною західною зіркою, яка не скасувала свої виступи в Україні.

— Я дуже пишаюся, що я тут сьогодні увечері. Величезна вам подяка. Це по-справжньому особлива подорож для нас. Учора був концерт нашої рок-групи 30 Seconds To Mars (у київському Палаці спорту Джаред, серед іншого, розмахував українським прапором, а зал скандував «Слава Україні!». — ДД), а сьогодні ми представляємо вам наш фільм. Ця подорож є особливою ще й тому, що ми приїхали до вас, коли дуже багато артистів відмовляються це робити. Насправді ми тут святкуємо творчість, мистецтво. Як ви знаєте, в одному з  фільмів я грав українця (Віталій Орлов у «Збройному бароні», 2005. — ДД). Я дуже люблю Україну. Тому я підтримую вас, підтримую вашу боротьбу за свої мрії. Я з вами.

— Чи не було вам страшно приїжджати до України? Адже картинка в медіа була досить страшною — коктейлі Молотова й інше?

— Я не був наляканий. Але я розумів, чому це для когось може бути страшно. Для мене ж це можливість почути, дізнатися щось нове й побачити на власні очі важкий і унікальний час в історії вашої великої країни. Багато хто скасував  свої концерти, але не ми.

— Не можу не поцікавитися: де ви зберігаєте свій «Оскар»?

— Наразі — у себе на кухні. Розумієте, як це: заходиш, кладеш ключі, кладеш «Оскар» (сміх). Пам’ятаю, дав своїм колегам сфотографуватися з «Оскаром», потім ішов униз, випадково вдарив і подряпав його в перший же день. Напевно, треба було його привезти з собою сюди, щоб усі могли сфотографуватися з цим золотим чоловічком. Але, мабуть, наступного разу.

— Дякую (оплески).

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: