Історія «Kaunas JAZZ» розпочалася одночасно з історією незалежної Литви. Нинішній фестиваль шістнадцятий. Масштаб, культура і якість каунаського фестивалю вражають. Він обріс традиціями, декількома сценами, супутніми акціями: показом джазових мод, парадами вуличних оркестрів, малюнками дітей на міському асфальті, мото- і велопробігами, феєрверками, концертами міського карильону й навіть запуском на центральній площі повітряної кулі з українцем Грицьком Немировським на борту.
На нинішньому фестивалі музиканти виступали на семи майданчиках у двох містах (в останній день грали у Вільнюсі), протягом тижня виступили 27 колективів. Чи знають у Литві український джаз? Так. Двічі в програмах фесту брав участь Енвер Ізмайлов, а цього року на його головну сцену піднявся наш Er.J.Orchestra на чолі з Олексієм Александровим.
Відкриття фестивалю відбулося в міській Ратуші, стіни якої прикрашають портрети древніх литовських князів. Початок був неформальним, незважаючи на вечірні туалети: дві короткі промови мера та головного натхненника фестивалю, арт-директора Йонаса Йучаса швидко перейшли в невеличкий концерт молодих зірочок литовського джазу. У складі тріо з Вільнюса грали 14-16-річні лауреати декількох міжнародних фестивалів, учні центральної музичної школи ім. Баліса Дваріонаса. За годину гості вирушили до клубу, де послухали виступ литовсько-турецько-естонської молодіжної групи...
Цікаво, що джазові факультети в Литві існували ще за радянських часів, а сьогодні це один з академічних фахів. Про серйозне ставлення суспільства свідчить солідне фінансування фестивалю: за словами Йонаса Йучаса, це близько двохсот тисяч євро відкритого й іще стільки ж «прихованого» бартерного бюджету. На головній сцені у Великому залі Університету на 750 місць (плюс майже стільки ж стоячих і приставних стільців) відбулося 5 концертів за 4 дня. У кожному з них брали участь по два склади (крім одного денного, в якому грав тільки квартет барабанщика зі Штатів Дейва Веккла). Фестиваль заснував приз глядацьких симпатій. Ним стала гарна жіноча бронзова фігурка, виконана литовським художником Даніеліусом Содейкою.
КАУНАСЬКИЙ БІГ-БЕНД
Відкрився фестиваль концертом Каунаського біг-бенда. Ним диригував запрошений з такого приводу піаніст, композитор, лідер Нідерландського концертного джаз-бенду Хенк Мютгерт. Грали яскраво, вправно поєднуючи туті й соло, натиск і піанісімо. Але звучання оркестру буквально засіяло, коли в останньому номері вийшов «спеціальний сюрприз»: акордеонист Рішар Гальяно, який зіграв у супроводі каунасців танго Астора Пьяццолли...
Гальяно — надзвичайно тонкий музикант, емоційний, пристрасний. У другому відділенні грав з бельгійським контрабасистом Філіппом Аертсом, венесуельцем-перкусіоністом Рафаелем Мехіасом. Приголомшливо прекрасним був скрипаль Алексіс Карденас (рідкісний у джазі інструмент), який поєднує академічну й джазову манери. Цей молодий музикант здобув освіту у знаменитій Джульярдській школі Нью-Йорка. Вдома, у Венесуелі, він грав у престижних залах. У Парижі отримав перший приз у конкурсі Національної консерваторії. Музикант абсолютно технічно й емоційно вільний, володіє безліччю прийомів як класичного, так і джазового інтонування, ритмічно розкований, має невичерпну фантазію. Він став гідним партнером надзірці джазового акордеона.
Пригадую, як вразив Гальяно в Києві (в спільному з Мішелем Порталем проекті), і тепер він захопив усіх слухачів. Його сольне виконання «Лібертанго» стало одним з музичних потрясінь фестивалю в Каунасі. Наприкінці виступу майстра у деяких слухачів на очі навернулися сльози. Після концерту маестро Гальяно зізнався, що «ніколи не слухає себе, а сприймає пропозиції, які посилають партнери, що завжди дає нові результати».
УКРАЇНСЬКЕ «БАРОКО»
Наступного вечора на головній сцені виступав наш Er.J.Orchestra. З’явилися музиканти привітно усміхаючись, але відчувалося, що вони хвилюються. Полилася музика, і зал, прислуховуючись, завмер. Стиль колективу відображає світосприйняття його лідера Олексія Александрова — чудового музиканта, композитора. Досвідчені концертанти, хлопці швидко пристосовувалися. Музика Er.J.Orchestra романтична, багатотембральна й цікава. У неї власний образно-інтонаційний лад, близький до європейського середньовіччя з легким нальотом сучасної модальності. Кілька нових знайомих литовців сказали, що почули в музиці оркестру українські інтонації. Можливо, так сприймають слухачі свіжість, неординарність цієї музики, її жанрову основу. Вона в середньовічних алюзіях, звукозображувальності, співочості, танцювальності й дуже відрізняється від усього, почутого в Каунасі. Та й в Україні музика групи дуже свіжа. Головний її стрижень — доброта, світло, позитив.
Особливо сподобалися публіці сольні виходи скрипаля Віктора Криська, флейтистки Маші Хмельової, сурмача Григорія Немировського, гітариста Валерія Кошмана. Усі музиканти були чудові: Ігор Лісов (бузука), Володимир Сороченко (бас-гітара), Олександр Береговський (перкусія), Олексій Фантаєв (ударні) — яскраві індивідуальності, великі майстри, які створюють стиль оркестру. У Каунасі українські музиканти прозвучали дуже цікаво, гідно...
Слідом за нашими артистами вийшли американці: тріо, що грає на органі Hammond Джоя ді Франческо. У 16 років Джой став переможцем конкурсу Телоніуса Монка, грав з Майлзом Девісом, Джоном МакЛафліном, Кенні Гарреттом. Нині йому 35. Він дуже повний чоловік, але велика вага ніскільки не заважає йому грати, нескінченно змінюючі одну фантазію іншою, тонко, химерно, вивірено й відчайдушно водночас. Він виконує прості блюзи, але скільки вигадки, польоту, різноманітності! Чудові партнери в усьому слідують лідеру: темношкірий барабанщик Байрон Лендхем, який відмінно виконав дуже цікаве мало не десятихвилинне соло, та канадський чудовий гітарист Джейк Ленглі.
О другій годині наступного дня грав квартет Дейва Веккла. Цей американський барабанщик — справжній лідер і дуже цікавий музикант. Увійшовши до залу, публіка побачила висунуту на авансцену величезну, ускладнену добрячим десятком додаткових барабанів, тарілок, хетів, педалей, оточену лісом мікрофонів установку. Всі його партнери — тенор-саксофоніст Джері Мік, клавишник Стів Вейнгарт, виконавець на електро- басі Том Кеннеді — прекрасні солісти, які все ж таки працюють на зірку. Вийшли веселі, привітні, абсолютно розкуті хлопці, якісь по-американськи спортивні й безтурботні. Грали вони цікаво, показавши багато технічності, віртуозності. Музика проста, ясна, позитивна — «happy life» по- американськи. Музиканти весь час спілкувалися на сцені, передавали один одному теми, відчуття й натиск. Їхня гра сприймалася як великий потужний потік позитивної енергії, пропущений кожним, хто стояв на сцені, через себе й переданий у зал. Головоломні за складністю й довжиною пасажі басиста, точні ідеальні промовисті паузи, потік інформації, почуттів, емоцій усе змітав на своєму шляху. Гармонія й мелодика композицій були досить простими, блюзовими, й лише в останній темі з’явився східний наліт, легка модальність, латиноамериканський ритм. Здавалося, музиканти чудово розуміють, що маніпулюють залом, вони наче закидали наживку, на яку слухачі із задоволенням клювали, і сміялися, уловивши реакцію.
БІЛЕ Й ЧОРНЕ
Литовський квартет (фортепіано, труба, контрабас і ударні) виступив дуже технічно, живо, міцно. Музиканти виконували композиції свого лідера-піаніста Егідіуса Буозіса. Цікавим був сурмач Валеріус Рамошка. Вони трималися спокійно, а зал приймав своїх музикантів дуже привітно.
Після перерви настала година Дайани Рівз. Їй скоро виповниться 50 років. Масивна, ставна. З роками Рівз стала ще гарнішою. Вона — триразова володарка Grammy (2001, 2002 і 2003 років), лише декілька місяців тому знов отримала цю премію за свій альбом Good Night And Good Luck. Дайана Рівз — Почесний доктор знаменитого джазового Берклі Коледжу. Вона дала нове життя пісням Дюка Еллінгтона, Пітера Гебріела, Джоні Мітчелла. Разом з Кассандрою Вілсон і Дайаною Кролл співачка займає найвищі позиції американської шкали популярності джазових вокалісток. Вона співала в супроводі дуету гітаристів — музикантів найвищого класу, вельми відомих солістів — білого бразильєро Ромеро Любамбо та темношкірого американця з Півдня Русселя Малоне. Вони обидва грали сольні композиції, доставивши величезну насолоду своїм індивідуальним стилем і майстерністю. Дуже зрілі, досвідчені музиканти, кожний зі своїм темпераментом, стилістикою, прекрасним смаком, співпрацювали з багатьма зірками першої величини американського джазового небосхилу. Співачка — справжня суперзірка, що не заважає їй бути дуже доброзичливою, приємною, багато спілкуватися із залом і боротися за його прихильність, весь час перебувати в контакті, буквально керувати настроєм публіки. На сцені Дайана тримається дуже велично. Співачка повільно рухається, але в кожному її слові, повороті голови відчувається надзвичайно сильна енергетика. Демонструє віртуозність вокалу: мало не чотири октави голосового діапазону імпровізаційно поєднують інтонації ритм&блюзу та соул. А фрази на зразок «Don’t go away» вона співає так виразно й одночасно просто, що дивуєшся: як чіпляє душу публіки...
Петрас Вішняускас — частий учасник фестивалю «Kaunas Jazz», який завжди підносить слухачам цікаві сюрпризи. І цього разу литовський сопрано-саксофоніст вийшов у супроводі абсолютно несподіваному: два виконавці на волинках і один — на індійському парному барабані табло. На краю сцени курилися індійські благовоння, повільно й тихо тримали бурдонний бас волинки, поклацував табліст. І на європейсько-індуїстському тлі вів свої литовські візерунки Вішняускас…
ЛЮДИНА-ОРКЕСТР
Кульмінацією фестивалю став заключний сет кубино- американського сурмача Артуро Сандоваля. Йому допомагали піаніст Хав’єр Консепсьон, саксофоніст Луїс Феліпе Ламолья, бас-гітарист Армандо Гола, перкусіоніст Томас Крус і барабанщик Алексіс Арсе. Сандовалю 56 років. Він досить огрядний, але рухливий і дуже темпераментний. Музикант почав кар’єру сурмача на Кубі, звідки родом і де ще в підлітковому віці став окрасою знаменитої групи Irakere, що прославила кубинську музику. У 19 років він блиснув на Ньюпортському фестивалі, після чого його кар’єра стрімко злетіла. Він став партнером великих: з Діззі Гіллеспі записав альбом, грав з Родом Стюартом, Френком Сінатрою, Глорією Естефан, Вуді Германом, Полем Анкою, Селін Діон. Сурмач отримав премію Emmy за музику для телефільму про себе (його образ втілив голлівудський кумир Енді Гарсія). 1999-го разом із сурмачем Вінтоном Марсалісом Сандоваль записав чудовий альбом Los Elefantes.
Сурмач розбурхав Каунас не на жарт. Музикант заводний, чудово грає на трубі, фортепіано, кейборді, ударних, до того ж він прекрасно співає й танцює. Сандоваль досконало володіє, на мій погляд, найскладнішою стилістикою бібопу, афро-кубинськими ритмами, ніжним баладним звучанням. Одну з композицій музикант присвятив пам’яті видатного сурмача ХХ століття, соліста Великого театру Тимофія Докшицера. Його гра викликала у слухачів різноманітні почуття, емоції. Музикант і сам насолоджувався кожним звуком, спілкуванням із залом, можливістю передати своє високе мистецтво публіці.
КОДА
Багато цікавих клубних концертів відбулося в клубі Combo. Там о 23 годині починалося нічне життя фестивалю. Щовечора на сцену клубу виходили різні колективи. Здебільшого молодь, що працює на клубних сценах Європи. Зокрема Quintessence (Фінляндія), Tortured Soul (США), Boi Akin (Нідерланди — Індонезія — Індія), The B Bug (Греція). На площі перед головним концертним залом фестивалю на вуличній сцені виступали прекрасні молодіжні колективи з різних країн. Драматургія, розвиток кожного концерту ретельно планувалися організаторами фестивалю. Це дало відмінні результати, й нам багато чого треба вчитися у друзів з Литви.
