«Чоловіки, які народилися у січні, визначаються великим талантом і завжди добрим гумором. А що і з одного, і з другого сьогодні важко жити, тому битимуть ціле життя бриндзю. Зате матимуть величавий похорон і вдячне громадянство виголосить їм над могилою безконечно довгі промови». Так сповіщав далекого 1946 року жартівливий гороскоп альманаху-календаря, який виходив у Мюнхені та поширювався серед українців в таборах для «переміщених осіб». Ілюстрації, як і, гіпотетично, текст цього гороскопу створив сам Едвард Козак, що не втримався від спокуси прошаржувати себе навіть в такий радикально іронічний спосіб. Гострим розумом і відвагою як мистця-інтелектуала, патріота він завоював визнання Українства всього світу, а його мистецтво ще й досі воює з зовнішніми ворогами та нашими національними слабкостями.
Народився Едвард Козак у селі Гірне біля Стрия, у передгір’ї Карпат. Згодом українсько-німецька багатодітна сім’я проживала у сусідніх Дулібах, де дитина отримала початкову освіту. «Батько був військовий чоловік і у нього на стіні висіла правдива шабля, – згадував він згодом. – Як ми, діти, були чемні, то тато рисував нам різні загадки і дотепні ребуси, або укладав маленькі віршики з різним видуманим персонажем». Юнацькі роки провів у Стрийській, а також — епізодично — Віденській гімназіях. У роки українських національно-визвольних змагань 16-річним юнаком записався до Стрийського пластового коша, який входив у Третій корпус Української Галицької Армії. Стрілецькі враження назавжди осіли в його свідомості, розкрившись пізніше у сотнях малюнків і картин.
У перші повоєнні роки Едвард Козак змушений був поневірятися з батьками багатьма містами Польщі (Краків, Люблін), вправляючись у малюванні. 1927 року поступив на навчання до Мистецької школи Олекси Новаківського у Львові, водночас заробляючи на проживання ілюструванням українських часописів. Саме від того часу і визначається основне його творче амплуа — карикатурний жанр, в якому стане невдовзі королем. «Це перший на Україні Козак, що має ім’я англійських королів і романтичних трубадурів: Едвард, – писав уже 1930 року відомий літературознавець Михайло Рудницький. – В іншому громадянстві, що має зрозуміння для перел гумору, він міг би вести королівське життя і грати на гітарі; – в нас хай подякує всім, яких обезсмертив у «Зизі», що має досі невибиті зуби».
«ВІДСТУПЛЕННЯ УКРАЇНІ КРИМУ», 1952 р.
«Зиз» — перший з сатирично-гумористичних часописів, що розніс по всій Галичині славу про нове обдарування в галузі шаржу та карикатури. Тут Едвард Козак починав відточувати свою майстерність в блискавичності оціночних реакцій на певні суспільно-етичні прояви, крок за кроком виробляючи і свій власний пластичний почерк. Майже одночасно мистець освоював і політичний «фронт» сатири, проглядаючи усі резонансні події по осі Москва – Берлін – Париж. Ще студіюючи в школі авторитетного педагога, малюючи етюди та виконуючи навчальні завдання, Едвард Козак (більше знаний як Еко, за графемою авторського підпису) входив у колізії відповідної історичної епохи як сповна зрілий характеролог і політолог, обіймаючи морально відповідальну позицію щодо усього розмаїття суспільного життя та міжнародних взаємин європейських націй.
«АМЕРИКАНСЬКЕ ПОЛЮВАННЯ НА СТАЛIНА», 1952 р.
Щоб хоча приблизно охопити поле творчої діяльності Едварда Козака (Еко) у Львові кінця 1920-х — кінця 1930-х років, не можна обійти його співпраці з найбільшим українським видавцем Іваном Тиктором, власником великого видавничого концерну. Для його періодичних видань (часописи «Новий Шлях», «Народня Справа», «Наш Прапор», «Наш Лемко», «Дзвіночок») та книг серій «Українська бібліотека» та «Бібліотека для молоді» він виконав сотні графічних заставок, ілюстрацій, малюнків обкладинок. Ілюстрував він і військово-історичний журнал «Літопис Червоної Калини» з його щорічними календарями-альманахами. Саме тут колишній січовий стрілець поміщав свої графічні реконструкції подій 1917—1920 років, а також рисунки за мотивами популярних у народі стрілецьких пісень. Окрім того Едвард Козак був активним членом Асоціації Незалежних Українських Мистців, беручи участь в її виставках та інших організаційних заходах.
І все ж карикатура стала для нього провідним напрямом мистецької діяльності, яка наклала відбиток і на його малярську творчість, а згодом і на анімацію. Від 1933 року замість «Зиза» у Львові почав виходити «Комар» — головне «дітище» І. Тиктора в його в видавничій «імперії». Тут повним господарем став Еко — безжальний, але й справедливий. Саме на сторінках «Комара» інтелектуальна напруга стосунків у колах українського громадянства Львова 1930-х років досягла апогею. Без боязні нажити ворогів «серед своїх», Едвард Козак «кожного тижня, під неділю» здійснював віртуозні мистецькі «укуси» тих сучасників, які в той чи інший спосіб компрометували національні справи, імітували патріотизм, проявляли жадобу до наживи, плазували перед польською владою тощо. Ще рішучіше художник розвінчував московсько-більшовицьку владу в совєтській Україні, караючи своїм пензлем і пером кровожерливого Сталіна, бридких чекістів, демаскуючи сутність ментальності московської орди. З часом до цієї компанії злочинців у карикатурах Ека потраплять і Гітлер та Муссоліні.
«СОВЄТИ ЗМІНЮЮТЬ СВІЙ ПОГЛЯД НА АМЕРИКУ», 1955 р.
Ось лише окремі мотиви політичної сатири Ека 1930-х років: «На Україні ГПУ вже непотрібне. Народ сам стріляється», — промовляє більшовик в малюнку, виконаному мистцем після самогубства М. Хвильового і М. Скрипника. В карикатурі «Маневри на Україні» змодельована іронічна сцена з арештом безвинних українських селян. Від 1933 року художник звертається до теми штучного голоду на Україні. «Ходіть, ребята, ходіть! Я зроблю вам місце на Україні», — закликає переселенців з Росії алегорична постать смерті в будьонівці... Гостро саркастично змалював автор атмосферу життя в совєтському союзі в композиціях «Внутрішня ситуація в Совітах» (де двоє чоловіків взаємно тягнуть себе в ГПУ), «Конституція в Совітах» (з розмови біля шибениці: «Ах, ти сволоч! Не знаєш, що тепер конституція і кожному належиться однаковий шнурок?»), «В червонім царстві» (одна навпроти другої стоять шереги червоноармійців: «Сволоч! Чому не стріляєте? — Винуват, товаришу, але ми не знали, чи ми їх, чи вони нас мають розстріляти»), «В Совітах бракує кандидатів для виборів до верховної ради» (Сталін з вудочкою: «От чортова риба! Занюхала, чим воно пахне і не бере...») та багатьох інших.
Інтелектуальна проникливість і точність попадання Едвардом Козаком в суть тих чи інших політичних подій і процесів, як і доброта його гумору з національним колоритом зробило його надзвичайно популярним не лише в українському суспільстві, але і в масштабах мультикультурного життя Галичини та Центрально-Східної Європи в цілому. Деякі його твори з «Комара» передруковували авторитетні часописи «Назустріч», «Напередодні», польські газети і журнали. Його майстерність порівнювали з кращими карикатуристами Європи, а редагований ним «Комар» інколи ставили поруч зі славнозвісним німецьким «Simplicissimus». Щодо ролі Ека в духовно-культурному і політичному житті Львова цього історичного відрізку часу найкраще сказав його близький приятель, поет і художник Святослав Гординський: «Він же довго був „сам у полі воїн”, просто лячно подумати, що було б у Галичині без нього!».
Цікаво, що після встановлення на Західній Україні більшовицької влади (кінець вересня 1939 року) нова, окупаційна адміністрація «визволителів» захотіла одразу ж покінчити з суспільною пам’яттю про феноменально популярний «Комар», нав’язавши йому альтернативу — московське пропагандистське «дітище» — журнал «Крокодил на Западной Украине». Але цей ідеологічний трюк не вдався — слава про «Комар» та його творця надійно затрималася в свідомості мешканців, а дехто зі старшого покоління львів’ян вітав у Львові вже легендарного Ека навесні 1990 року, коли він особисто прибув з еміграції на відкриття своєї індивідуальної виставки.
За «перших совітів» художник зі сім’єю перебував у Кракові, активно співпрацюючи з «Українським Видавництвом» як графічний дизайнер та ілюстратор. Там же ж його обрано почесним головою товариства українських художників «Зарево». За німецької окупації Львова сім’я Козаків проживала у Львові, а сам Едвард часто показував свої картини і графіку на виставках. Після завершення Другої світової війни Козаки разом з тисячами інших українських родин опинилися в таборах для переміщених осіб на заході Німеччини. Знову виставки, членство в українських мистецьких спілках, а також започаткування нового видавничого проекту, який став для мистця головним на усе подальше життя. Ім’я йому — «Лис Микита» — прямий наслідник «Комара» вже в іншій історичній перспективі.
Перше число нового журналу гумору, сатири і карикатури «Лис Микита» вийшло у баварському Мюнхені 1948 року. «Надійшла пора неясна, / Многогрішна, темна, гасла / Войовничі світом йдуть… / Ожили сварні, роздори, – / Повно докорів і спорів, / Негодувань там і тут». (…) Сміх, це райський корм чудовий, / Гумор – розум це здоровий, / З ним прожийте много літ! / Хай же сум увесь пропаде! / А тим, хто нам коїть зради, / Хай зійдеться клином світ!» – такими перефразованими з Івана Франка куплетами народився унікальний літературно-мистецький проект об’єднав українство всього світу задля мобілізації національного духу в обставинах вимушеної еміграції. У Німеччині журнал виходив неповні два роки, до часу переїзду Е. Козака з родиною до США, а з 1 листопада 1951 року він продовжив виходити уже з нової редакційної адреси — м. Детройт, штат Мічіган — міста, де зупинилася сім’я редактора і видавця. На титулі двох перших річників символічно розташувалися три міста — Детройт, Нью-Йорк і Торонто, символізуючи спільний інтелектуальний і духовний простір українського континентального зарубіжжя.
В творенні цього нового, синтетичного творчого дива Едвард Козак – той же Еко – мобілізував свої найкращі професійні якості, а також і гроно колег, які могли осягнути мету і завдання двотижневика. З «Лисом Микитою» співпрацювали такі знані літератори, як Іван Керницький, Богдан Нижанківський, Микола Понеділок, Роман Купчинський, публіцистка та шанована діячка Союзу Українок Уляна Старосольська, широко визнані художники Яків Гніздовський, Михайло Дмитренко, Любослав Гуцалюк, сини Ека Юрій Козак (Юрко) та Ярема Козак (Ярко). Поруч з щоденником «Свобода» та журналом «Сучасність» «Лис Микита» мовою особливого жанру промовляв світові про духову міць Української нації, яка навіть в умовах змушеного скитальства зберігала ідейний стрижень боротьби за державну перспективу України, водночас очищуючи свій національний організм від всякої скверни.
Мистецька сила журналу була вражаюча, найкращі політичні сатири і дотепи швидко поширювалися серед різних локацій Українства в США, Канаді, Аргентині, Бразилії, Австралії, на європейському континенті. Балак з текстів та малюнків «Лиса Микити» ставав популярним під час проведення різних громадських сходин, а також в більшості українських родин. Зі сторінок журналу виокремився окремий літературний персонаж Ека – Гриць Зозуля – якому автор присвятив свої дві книги оповідань, а також чимало фейлетонів. Цей збірний народний типаж Едвард Козак вивів з живої реальності, наділивши його прикметними рисами характеру етнічних українців через призму власного світогляду.
Тематика Козакових карикатур в «Лис Микиті» потребує окремої і ґрунтовної розмови. Але тисячі малюнків — шаржів і карикатур — на його сторінках (сорок років за американський період, останнє число вийшло 1991 року, після повернення з України) — це лише мала частка усього, що створив цей великий сподвижник української культури. До часу смерті, яка наступила 22 вересня 1992 року, від створив сотні живописних полотен, виконав мозаїчні панно для адміністративних споруд, розписи храмів, проілюстрував багато десятків книг та часописів (найбільше його малюнків прикрашають дитячий журнал «Веселка»). Ще на початку 1950-х років він виступав на телестудії WWJ — TV Channel 4, м. Детройт, як ілюстратор дитячих казок, а за анімаційних робіт студії Jam Handy Film Studio (1952—1957) він отримав відзнаку First Prize for Educational Films by American Teachers association.
На відзначення чергового ювілею видатного Українця пропонуємо читачам «Дня» особисто оцінити силу мистецького таланту та глибину аналітичного розуму Едварда Козака (Ека), Почесного громадянина Львова, найперше на карикатурах політичного змісту на актуальну і для сучасності, і для майбутнього, тематику.
