Прихильників Ілліча має вбити вже перший епізод — солдат виймає з-під хворого вождя судно, а потім грубо відбирає газету, за яку капризний хворий учепився, як барбос за мозкову кісточку. Ідіот ідіотом. Але перші розбірливі слова, вимовлені вождем, навпаки, демонструють, що жвавість розуму ще не втрачена. Він згадує, як у дитинстві під час грози чув голоси, а мати казала, що це янгол: «Аби вона знала, що гроза — це конденсація електрики, то молилася б не Богові, а електриці, це доцільніше».
Але і його непокоять метафізичні питання: він знає, що вмирає, і боїться смерті, хвилюється, що ж буде після нього. Дружині вередливим тоном: «Я давно хотів запитати, ви хочете жити після мене? А сонце зійде після мене, а вітер віятиме? А весь цей бруд, убозтво, неуцтво, дикість і безчинство будуть?» Вона стомлено: «Будуть, будуть, та заспокойтесь ви. Ой, панчохи порвала... А я продовжу вашу праведну справу».
Зовсім несподівано «Телець» віддає якимсь анекдотичним трагікомізмом. Хворобливий стан ленінського розуму став мотивом для цілого каскаду темнуватих жартів. Скажімо, після візиту Сталіна, якому Ілліч радіє, як дитя, сім’я — Ленін, Крупська, Марія Іллівна, лікар — сідає обідати. Тут вождь раптом запитує: «А хто це приїжджав?» — «Голова нашого ЦК», — терпляче відповідають йому. Задумливо: «Сильна особистість. А хто його вибрав?» — «Ти ж і вибрав». (Подив.) «... А як прізвище?» Шепотять на вухо. «Так, суворе. У нас у всіх грізні прізвища: Риков, Каменєв, Молотов… Кого вони хочуть налякати, чорт забирай?» (Розлючено.)
Ленінська маячня, звичайно, не просто прикол. По суті, Сокуров і Арабов зробили свій варіант «Лиха з розуму». Найбільше інтелектуальний атлет і гігант думки боїться втратити розум. Його не так бентежить фізичне безсилля, як інтелектуальне. Нездатність помножити 17 на 22 викликає в нього лють. Це стрижень головного образу останнього фільму Ленініани, але є ще й безліч дрібних і кумедних штрихів.
Скажімо, Сокуров і Арабов вигадали, що дворянство та інтелігентність зробили Леніна нервовим мізантропом. Він, як щедрінський дикий поміщик, буркотить: «Який був у мене маєток на Волзі, простір, спокій, краса. А без цих брудних неписьменних мужиків було б ще краще». Його дратує загальна дикість і неосвіченість: «Члени ЦК пишуть з помилками!» Ніжно пожартували автори й на тему Ілліч і діти: «А ось були б у мене діти… Неодмінно шмагав би!»
Впродовж фільму хворого вождя оточує нервова суєта. Непокоять численні дрібниці: дерево на дорозі, комашка в носі. Але найбільший подразник — бездіяльність. Про головну тему — Ленін і влада — Сокуров не забув, але вибрав момент, коли ніякої влади, навіть над власним тілом і розумом, у вождя майже не залишилося.
