П’ять фестивальних днів були розписані погодинно! Відбулося близько сотні акцій дитячої, візуальної, музичної й театральної програм, де брали участь понад 250 акторів, музикантів, письменників, які приїхали до Івано-Франківська з України, Польщі, Австрії, Німеччини, США, Франції, Бельгії, Голландії, Литви...
ВІД СКАНДАЛУ ДО РЕБУСА
Збираючись на цьогорічний Porto Franko, шанувальники фесту повинні були не лише вчасно придбати квитки, а й визначитися зі своїми пріоритетами, аби не перевіряти особисто відомий вислів Козьми Пруткова про неможливість осягнути неосяжне, бігаючи з однієї події на іншу.
Та серед щільної афіші Porto Franko таки знайшлася імпреза, до якої так чи інакше, долучилися всі гості і учасники фестивалю. Хтось — безпосередньо, побувавши на концерті фрік-гурту «Хамерман Знищує Віруси» у Палаці Потоцьких, а всі решта — вже як прихильники, противники або ж просто спостерігачі подальшого розвитку подій, спровокованих цим надепатажним виступом. Нагадаємо, майже повністю оголені «Хамермани» та специфічна лексика їхніх пісень, які лунали на півміста, настільки обурили керівництво Івано-Франківська, що мер Руслан Марцинків навіть доручив освятити палац Потоцьких. Організатори мали давати пояснення в поліції, виправдовуючись, що це був закритий захід із віковим обмеженням «21+»; моралісти обурювалися: навіть якщо й так — то запис миттєво опинився у вільному доступі і його міг побачити хто завгодно; «ХЗВ» задоволено потирали руки — ще б пак, протягом двадцяти років існування гурту про таку увагу можна було лише мріяти...
А поки вирував резонанс навколо шкарпетки на статевому органі рокера-розбишаки, публіка, яка прийшла на Porto Franko за мистецтвом глибоким, емоційним, якісним, чуттєвим, пронизливим, обговорювала футуристичну оперу «Аерофонія», де головним музичним інструментом став один із символів цьогорічного фестивалю, літак Ан-2, виступи Юрія Андруховича, який представив свій новий роман «Коханці юстиції», Володимира Єшкілєва, Юрка Прохаська, кілька візуальних проектів куратора Євгена Самборського... І, звичайно ж, театральну програму.
ГОСТІ ФЕСТУ — BLOOM TWINS (ЦЕ ДУЕТ СЕСТЕР-БЛИЗНЮЧОК АННИ ТА СОФІЇ КУПРІЄНКО, ЕКС-БРОВАРЧАНКИ, А З 20013 РОКУ Є ПОПУЛЯРИМ БРИТАНСЬКИМ ГУРТОМ). СВІЙ МУЗИЧНИЙ СТИЛЬ ВОНИ ВИЗНАЧАЮТЬ, ЯК ДАРК-ПОП / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ PORTO FRANKO-2018
Після минулорічного «Голодаря» Еймунтаса Някрошюса нову виставу класика, «Книгу Йова», чекали з особливим нетерпінням. У виставі, створеній за біблійною притчею про Йова, годі було шукати прийоми та мову традиційного, зрозумілого, прикладного театру. Спектаклі Някрошюса — мов ребус із багатьма невідомими, де відповідь буде в кожного своя. Плакати із зображеними частинами контурних мап (свої маршрути ми прокладаємо самі чи нам лише так здається?), порожні шухляди звичайного письмово стола, з якого починається тунель до точки відліку, і запитання Всевишнього до Йова: «Де ти був, коли я створював Всесвіт?» як квінтесенція постановки...
«ТЕПЕР ЧИ НІКОЛИ?»
Свою «Чайку» (театр-лабораторія OKT STUDIO) Оскарас Коршуновас приїхав представити особисто. За словами режисера, ця п’єса Чехова є частиною трилогії, яка також складається із... шекспірівського «Гамлета» та «На дні» Максима Горького. Коршуновас переконаний, що в усіх трьох історіях головна тема — театр. А відоме гамлетівське «Бути чи не бути» нині звучить інакше: «Тепер чи ніколи?», воно актуальне і для двох інших п’єс та і взагалі для нашого часу. Ввесь світ — театр, повторює Коршуновас за Шекспіром і запрошує глядачів... до репетиційної кімнати, де актори репетирують «Чайку».
У джинсах і футболках, шукаючи правильні інтонації й дотримуючись послідовності у репліках, вони дозволяють собі пожартувати, покепкувати один над одним, актриса ж, що репетирує Ніну, здається, просто насміхається зі своєї героїні — настільки кумедно звучать її «люди, леви, орли і куріпки...» (До речі, актори ввічливо вивчили кілька фраз українською, завдяки чому «репетиція» «Чайки» набула особливого шарму.) Друга дія — умовний театр переміщується в умовний маєток, герої — ті самі, і текст той самий, чехівський... Але магія театру однозначно домінує і тут, з тією лише різницею — що там, у репетиційній залі, можна було кривлятися й імпровізувати, тут вольності закінчуються, реальність жорстока і безкомпромісна. А тому Костя так органічно показує непристойний жест коханцю своєї мами, на який той, утім, мов на гачок так само природно чіпляє піджак...
Були в театральній афіші фестивалю і вистави господарів — «Модільяні. Я пройшов мостом, якого не існує» у постановці директора фестивалю та керманича театру Ростислава Держипільського та «На Західному фронті без перемін», де як режисер дебютував провідний актор франківців Олексій Гнатковський. Експериментальний «Модільяні» став першим спектаклем нового сценічного майданчика театру «Сцена-цех», у цій же виставі вперше після багаторічної перерви вийшов на кін корифей театру Сергій Романюк (його мудрого Ренуара зустріли оваціями). Історію генія франківці розфарбували драматичними подробицями з життя, оздобили репродукціями картин і живою музикою.
«Пять днів фестиваль триматиме, а ще два тижні ви його аналізуватимете», — так анонсували цьогорічний Porto Franko його організатори. Дійсно аналізувати, згадувати, смакувати подробиці дійства справді можна ще довго.
