Перший концерт український піаніст Олег Полянський та японська скрипачка Маю Кишима (нині обоє живуть у німецькому Кельні) дали на відкритті чернігівського фестивалю «Сіверські музичні вечори», який ось уже 11-й рік проводить керівник симфонічного оркестру «Філармонія» Микола Сукач. У Чернігові Олег Полянський у супроводі оркестру виконав два фортепіанні концерти Ференца Ліста (нинішнього року виповнюється 200 років від дня народження композитора), а Маю Кишима — Концерт для скрипки з оркестром Арама Хачатуряна. Зазвичай під час щільних і тривалих турів музиканти зупиняються на одній, прекрасно вишколеній програмі, яку показують у кожному пункті гастролей. Проте дует Кишима — Полянський не пішов легкою дорогою: для кожного з українських міст вони підготували індивідуальну програму — від інструментальних концертів «великого стилю» до камерних мініатюр і навіть сольних номерів.
За радянських часів організацією подібних гастролей займався «Укрконцерт». На початку 1990-х його ефективність поступово почала наближатися до нуля, від чого найбільше постраждали невеликі українські міста — сюди практично перестали приїжджати відомі музиканти й колективи. Однак тепер, здається, ситуація налагоджується, а неабиякий клопіт щодо організації гастролей беруть на себе самі музиканти.
Піаніст Олег Полянський, який із 1993 року постійно живе в Німеччині — один із небайдужих до стану українського виконавського мистецтва. Він народився в Києві, закінчив ССМШ м. Києва (одночасно з класом фортепіано деякий час займався на віолончелі!), а потім навчався у видатних педагогів у московському Інституті ім. Гнесіних, в аспірантурі Московської консерваторії й потім у Кельні, де нині є доцентом фортепіанного факультету. Блискучий виконавський талант відкрив йому дорогу до кращих концертних залів світу, але музикант, незважаючи ні на що, із завидною регулярністю приїжджає додому — в Україну. З новими програмами, новими партнерами по камерному ансамблю, новими музичними враженнями, якими обдаровує не лише столицю, а й слухачів невеликих українських міст. Після виступу в Києві Олег Полянський відповів на запитання «Дня».
— Олеже, розкажіть, яким був маршрут ваших нинішніх гастролей?
— У Чернігові на фестивалі «Сіверські музичні вечори» ми з Маю зіграли два концерти. Перший — з оркестром, другий — велика дуетна програма, частково повторена під час київського виступу в концертній серії Music-review Weekend. Потім були виступи в Тростянці Сумської області та в Харкові. Так, у Луцьку ми виступали у супроводі камерного оркестру «Кантабіле»: я виконував 21-й фортепіанний концерт Моцарта, Маю Кишима — Концерт для скрипки з оркестром ля мінор Баха, а друге відділення концерту ми вже грали разом. Для Дніпропетровська у Маю запланований Концерт для скрипки з оркестром Чайковського. Побували ми і в Хмельницькому, після чого планували заїхати до Івано-Франківська, але там, на жаль, виступ відмінили. Зате у Києві нам вдалося домовитися про позаплановий концерт у Ніжині. Скрізь нас дуже тепло приймала українська публіка.
— Ваш дует працює на постійній основі?
— У Європі всі музиканти часто грають із різними партнерами. Маю Кишима — вже третя людина, яку я цього сезону привожу в Україну. Перед цим був Ерік Шуман, чудовий скрипаль із Німеччини, з ним ми навіть зіграли в Національній філармонії. Всього у нас було сім концертів в Україні. Гастролі з японською скрипачкою Маюко Каміо вийшли доволі спонтанними. У неї були заплановані концерти в Національній філармонії, де вона виконала скрипковий концерт Альбана Берга. Після цього нам вдалося виступити в Луцьку, Харкові й Тростянці. І ось тепер дев’ять концертів із Маю Кишима — справжній марафон...
— А в Німеччині у вас були спільні концерти з Маю Кишима?
— Ми не тільки виступали дуетом, але й грали у складі різних камерних ансамблів, починаючи з 2004 року. Але це аж ніяк не означає, що ми постійно виступаємо разом. У кожного з нас є власні творчі плани.
— Викладацька робота в Німеччині не заважає вам гастролювати?
— Частково... Доводиться підлаштовуватися під навчальний графік. У березні в Німеччині у студентів канікули, тому ми й змогли приїхати в Україну.
