Режисер Максим Голенко — «майстер трешу й епатажу» (обзавівшись цією творчою міні-візитівкою ще на початку своєї кар’єри) здається, не заперечив її в жодній із власних постановок. Насилля, лайка, кров — і з різним ступенем концентрації — неодмінно присутні на сцені, ці та інші фірмові елементи виразності режисер активно використовує для формування ідеї своєї чергової вистави. Але якщо, скажімо, на спектаклях за Мартіном МакДоною в «Золотих воротах» чи «Дикому театрі» цю «правду життя» від «майстра трешу й епатажу» сприймають навіть рафіновані театрали, які зазвичай морщать носи від подібних речей у побуті, то класика, за логікою, вимагає дещо іншої тональності... На це припущення сам Максим загадково усміхається й переконує, що рівень концентрації трешу й епатажу для цієї постановки він уже розрахував.
— Чому Булгаков? Тому що це Театр на Подолі, Андріївський узвіз, тому що навпроти Будинок Булгакова й он він сам сидить на лавці, — пояснює М.Голенко й махає рукою в бік пам’ятника письменнику. — Коли художній керівник Театру на Подолі Віталій Малахов запропонував мені зробити виставу, то я відразу ж подумав про «Зойчину квартиру». В нас будуть дві Зойки — цю роль репетирують Катерина Рубашкіна та Даша Малахова. У виставі також зайняті Артем Мяус, Роман Халаїмов, Лариса Трояновська, Максим Максимюк та інші актори Театру на Подолі. Буде також і запрошений актор Олександр Ярема (зірка Театру на Липках. — Л.О. ), якого останнім часом намагаюся залучати до кожної своєї постановки. Над виставою працювали художники Володимир Карашевський та Юлія Заулична, хореографія — Павла Івлюшкіна. Жанр спектаклю ми означили як трагіфарс...
До слова, якщо сьогодні спробувати визначити найактивнішого режисера, то ним, найімовірніше, стане саме Максим Голенко, адже «Зойчина квартира» — це його восьма вистава за неповний рік.
— Перше, що сказала собі, перед початком перекладу — не боятися, бо певний острах перед текстами «великих» лише шкодить роботі, — коментує автор української версії п’єси Ольга БАЙБАК. — Взялася за це багато років тому ще для Донецького українського музично-драматичного театру, бо переклад, що існував на той час, не задовольнив режисера. Але в Донецьку «Зойку» поставили російською мовою, а за кілька років Олександр Аркадін-Школьник поставив цю саму п’єсу, але вже в моєму перекладі в Харкові. На жаль, харківську виставу я не бачила... Дуже очікую на прем’єру в Театрі на Подолі — цікаво не лише побачити інтерпретацію епатажного Максима Голенка, а й почути, як звучить моя робота.
«Зойчину квартиру» сьогодні навряд чи можна назвати занадто затребуваною українським театром. Утім, упродовж майже ста років п’єса мала десятки постановок і часом просто-таки дивувала оригінальністю режисерського трактування. Хтось ставив виставу про кохання, хтось виводив дії на чітко означені політичні площини, за п’єсою «Зойчина квартира» ставили комедії, драми та навіть мюзикли. Запрошуючи на свою виставу, Максим Голенко говорить, що це буде... «ніжне прощання з радянськими демонами». А відштовхуючись від попередніх вистав режисера, можна цілком прогнозувати, що процес прощання матиме безліч смислових, емоційних та художніх чинників.
Прем’єрні покази «Зойчиної квартири» в Театрі на Подолі відбудуться 15 та 16 червня.
