А закуповувати «механічне піаніно» на гроші дітей-сиріт — аморально. Робити запаморочливий ремонт Палацу «Україна» за рахунок голодуючих пенсіонерів — аморально. Вимощувати брущаткою площі за рахунок помираючих без пересадки нирки хворих — аморально. Зводити новобудови за рахунок податків із іудеїв, уніатів, мусульман, католиків — аморально. Говорити про відмежування церкви від держави, приймати від правителів таким чином відбудовані храми й розплачуватися за це «церковними» орденами та моральною підтримкою влади — аморально. Що, я занадто часто повторюю це слово? Та ні, панове, навпаки, занадто рідко це слово звучить.
Нема ані найменшого сенсу говорити про художню цінність чи її відсутність новобудови під назвою «Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого», обговорювати всі пов’язані з цим проблеми, поки не розв’язана дилема «морально — аморально». Точніше, поки її не розв’язано в бік «морально». Поки що бачимо прямо протилежне. І чого вже плакати за волоссям, коли стинають голову. Подумаєш, не встановили голосників-резонаторів, так тепер у храмі буде погана акустика. Значить, не потрібно замовнику ніякої акустики. Знадобиться — встановлять. А ось коли вимурують за сто мільйонів доларів бетонну копію Успенського собору, хтось отримає черговий «церковний» орден, а наші діти будуть помирати від браку ліків... Ось тоді слово «подумаєш» вимовити не вдасться.
«Наше суспільство заражене апатією, лицемірством, міщанським егоїзмом, прихованою жорстокістю. Більшість представників його вищого прошарку чіпко тримається за свої привілеї...» Це Андрій Дмитрович Сахаров, рік — 1972.
№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
