На кінофестивалі DOCUDAYS.UA, якій проходив нещодавно, відбулася прем’єра фільму «Вагріч і чорний квадрат». Картина демонструвалася на форумі поза конкурсом. Що дуже шкода, оскільки, на мій погляд, «Вагріч і чорний квадрат» — кращий фільм фесту. З іншого боку, приємно: режисер Андрій Загданський — киянин, що живе в Америці, ця робота — копродукція України та США. І я думаю (тьху-тьху), що їй судилася щаслива фестивальна доля.
«Вагріч і чорний квадрат» — фільм про митця. Про його життя й долю. Про радянське минуле нерадянської за духом людини, про еміграцію. Про те, що з безлічі можливих варіантів адаптації у новому світі, Вагріч обрав єдиний для нього прийнятний — він не змінився. Ці слова говорить автор на початку картини, і за них хочеться подякувати йому й головному героєві після фінальних титрів. Тому що фільм — талановитий есей про свободу. У багатьох значеннях. Зокрема, й про свободу в Україні.
«Вагріч і чорний квадрат» — смішна і сумна картина. «Художник слова», «останній футурист» (за визначенням Андрія Синявського) Вагріч Бахчанян, якого середнє і старше покоління пам’ятає за малюнками, карикатурами, колажами в «Литературной газете», створює власний сюрреалістичний світ. У якому, виявляється, існуємо ми й сьогодні. «Ми народжені, щоб Кафку зробити бувальщиною», «Всіма правдами й неправдами жити не в брехні», «Недобра слава КПРС», «Шлюбний Союз Радянських Соціалістичних республік», «Щоб зберегти мир у родині, необхідні терпіння, кохання, розуміння, й, принаймні, два телевізори» — це все про нас.
«Вагріч і чорний квадрат» — дуже зрозумілий і неймовірно складний фільм. Чіткий за думкою й поліфонічний за формою. Режисер користується не лише традиційними інструментами документалістики (зйомки репортажів, інтерв’ю, рідка хроніка), але й екранізує дотепну прозу Бахчаняна анімаційними сюжетами, робить театральну постановку п’єси Вагріча «Чайка — Буревісник», про що художник мріяв за життя. Цитату Мандельштама — «пространство, сжатое до точки», яка звучить у фільмі, хочеться пригадати й під час оцінки самої картини. Тут немає жодного випадкового плану, прибери будь-який — зруйнується естетична конструкція.
«Художник ставить питання, але не відповідає на них» — улюблена фраза Вагріча Бахчаняна. Андрій Загданський — тієї самої думки. Він сказав своєю роботою те, що вважав за потрібне. Ми може спробувати знайти власні відповіді на питання, що виникають після перегляду фільму «Вагріч і чорний квадрат». Підказки на деякі з них режисер дав в інтерв’ю після прем’єри стрічки на DOCUDAYS.UA.
— Андрію, багато глядачів, особливо молодь, вперше дізналися про Вагріча Бахчаняна, переглянувши фільм «Вагріч і чорний квадрат». І хоча ти «чітко розповів історію» життя художника, картину не можна назвати просто біографічною. Як ти сам визначаєш її жанр?
— Кіно-колаж: документальне кіно плюс анімація, відеоінсталяції й театр. Я шукав жанр адекватний головному героєві.
— Ти задумав фільм (і навіть зняв окремі епізоди) дуже давно, задовго до відходу Вагріча. Коло твого спілкування в Америці (з яскравими, талановитими, незвичайними людьми) досить широке. Чому все-таки Бахчанян (упевнена — причина не лише у вашій дружбі)?
— Наша дружба з Вагрічем — пізнє приятелювання. Ми не були знайомі з ним в юності, в харківський або московський періоди. Про молодість Бахчаняна я дізнався, коли почав робити картину. І потім — смерть ставить все в перспективу... Вагріч пішов. Залишилися роботи. Багато. Більшість я не бачив, і «збирав» їх у Нью-Йорку, Нью-Джерсі, в Харкові та Москві. І постійно думав про Бахчаняна. Багато і грунтовно. Навіть думав про подвійну назву фільму — «Вагріч і чорний квадрат, або Про сенс мистецтва». Вагріч був генієм. Але, окрім того, дотепною, привабливою, теплою і доброю людиною. Спілкуватися з ним було щастям, і мені хотілося поділитися ним із глядачами.
— Парадоксальна дотепність Бахчаняна приголомшує і захоплює. У побуті він був таким самим іскрометним?
— Вагріч не любив виконувати соло, він насолоджувався скромною роллю другого плану, яка неминуче виходила на перший.
— Назва фільму «Вагріч і чорний квадрат» ще до його перегляду відсилає глядачів до відомої картини. Таємницю і магію «Чорного квадрата» Малевича розгадують десятиліттями — у кожного художника, мистецтвознавця, глядача є своє трактування. У Вагріча Бахчаняна, зокрема: «Чорний, як сажа, квадрат», «Чорний, як хліб, квадрат», «Чорний, як заздрість, квадрат». Що для тебе простір «чорного квадрата»?
— Чорний квадрат — «початок і кінець усього», говорить у фільмі Віталій Пацюков (російський мистецтвознавець — Авт.). Цю думку можна й розвинути. Радянський Союз — кінець усього. Бездарність — кінець усього. І смерть — чорний квадрат. Авангард — початок мистецтва, ембріон мистецтва — чорний квадрат. Самотність — теж чорний квадрат, насамоті зароджується думка. Все, несумісне із життям, — чорний квадрат. І все, що зароджується, — чорний квадрат. «Великий вибух» до моменту вибуху — чорний квадрат. Якщо хочеш, російське телебачення доби Путіна — чорний квадрат, бо несумісне із життям.
— Під час зйомок «Помаранчевої зими» сталося декілька подій, які ти ніяк не міг передбачати (опера «Борис Годунов» йшла за день до виборів Президента, «Травіата» — під час перемоги Майдану). Згодом вони вплинули на драматургію стрічки. По суті, стали її стрижнем. Коли ти працював над фільмом про Вагріча, таким несподіваним подарунком став малюнок вуличної художниці «Чорний квадрат» біля під’їзду харківського будинку, де Бахчанян жив в юності, що звичайно ж стає приводом для роздумів. Ти можеш якось пояснити такі знаки?
— Коли ти робиш щось правильно, то знахідки й відкриття такого характеру неминучі. Поганий знак, якщо їх немає.
— У фільмі багаторазово звучить слово «свобода» стосовно Бахчаняна, його творчості. Навіть відхід із життя Вагріча сприймається як творчий акт, здобуття повної свободи. Чи став ти вільніший, завершивши довгу й важку роботу над стрічкою?
— Так. Кожен фільм, коли його починаєш, — добровільний полон. І кожен приносить звільнення, коли вже завершений. Принаймні так у мене було дотепер.
— Один із героїв фільму вважає, що Бахчанян належить до покоління «екзистенціальної тривоги». Сьогодні, на твій погляд, є ще люди з такою позицією, філософією?
— Це говорить Євгеній Барабанов (російський мистецтвознавець — Авт.). Не знаю відповіді. Питання, швидше, до тих, хто займається філософією сучасного мистецтва. Екзистенціалізм, як такий, нікуди не зник. Він «прищеплений» мислячій людині назавжди. Камю й сьогодні читається з хвилюванням та тривогою. Чи то трактат про самогубство, чи «Чума», яку я взявся перечитати в день російської анексії Криму.
— Одна з крилатих фраз Вагріча Бахчаняна: «Я переживаю почуття гумору за свою Батьківщину». Яке почуття переживаєш ти, коли кожного ранку читаєш або дивишся новини про Україну?
— Погано, коли не переживаєш почуття гумору. Все пов’язане з Україною зараз для мене не смішно.
— А про Америку, де живеш вже більше двадцяти років?
— Ну звичайно. Постійне почуття гумору. Політики дуже сприяють.
— Найяскравіше або найжорсткіше враження останніх років?
— Майдан.
— А хто або що тебе тішить, дивує, захоплює сьогодні?
— Мій кіт Улісс. Фільми «Іда» Павла Павліковського, «Національна галерея» Фреда Вайзмана. Романи Володимира Сорокіна. Вистава «Сонети Шекспіра» Роберта Вілсона. Колонки Олександра Геніса та Юрія Роста. Пости Льва Рубінштейна на Facebook. Розповідь Тетяни Толстої «Легкі світи». Спогади про Першу світову війну Good Bye to All That Роберта Грейвза. «Божественна комедія» Данте. Це сьогодні й нещодавно. Завтра буде щось іще. Завжди фільми Луїса Бунюеля та оповідання Борхеса.
— До речі, про кота. Китайці кажуть: «Кіт — це пчих Тигра». Ім’я Вагріч в перекладі з вірменської означає «маленький тигр». На одній із фотографій у фільмі він (і дружина Ірина) з котом на руках. Для них — це просто мила жива істота в оселі чи Вагріч ставився до котів інакше, як, наприклад, Олександр Геніс, ти, багато інших, дорогих мені й шанованих мною людей — Армен Джигарханян, Сергій Юрський, Алла Демидова?
— Вагріч та Іра дуже любили свого сіамського кота Кіста-Батіста, який приїхав до Нью-Йорка з Москви і прожив із ними довге щасливе життя. Він був членом родини.
— Що сказала Ірина Бахчанян, коли переглянула фільм?
— Що це «хороший, але дуже сумний фільм». З останньою оцінкою я, до речі, не згоден.
— Хочемо ми цього чи не хочемо, чомусь обов’язково навчаємося у близьких і дорогих нам людей. Чого ти навчився у Вагріча?
— Все можна перевернути догори дригом. Потім, втім, з’ясовується, що, можливо, насправді ти лише поставив все з голови на ноги.
— Тобі коли-небудь сниться Вагріч?
— Мені наснився фільм, коли я його робив. Але це звичайне...
ФІЛЬМОГРАФІЯ АНДРІЯ ЗАГДАНСЬКОГО:
• «Реєстрація» (1988)
• «Тлумачення сновидінь» (1990)
• «Двоє» (1992)
• «Шість днів» (2001)
• «Вася» (2002)
• «Костя і Миша» (2006)
• «Помаранчева зима» (2007)
• «Мій батько Євгеній» (2010)
• «Тротуари Парижа» (2013)
• «Вагріч і чорний квадрат» (2014)
КНИГИ ВАГРІЧА БАХЧАНЯНА:
• «Автобіографія сорокарічного автора» (1981)
• «Visual diary 1/1/80 — 12/31/80» (1981)
• «Демарш ентузіастів» (у співавторстві із Сергієм Довлатовим та Наумом Сагаловським, 1985)
• «Синець під оком: пуантель-авівська поема» (1986)
• «Жодного дня без рядка (річний звіт)» (1986)
• «Вірші різних років» (1986)
• «Мух сила-силенна: художества» (2003)
• «Вишневе пекло й інші п’єси» (2005)
• «Твори Вагріча Бахчаняна» (2011)
