Ця вистава — перша прем’єра сезону столичної опери. Музика різних епох стала основою балету — легендарні «24 каприси для скрипки» (1801—1807 рр.) Ніколо Паганіні віртуозно оркестрував відомий український композитор Мирослав Скорик (він же є диригентом-постановником, співавтором лібрето — разом із хореографом Віктором Литвиновим і режисером Театру на Подолі Віктором Малаховим). «День» у №224 уже писав, як народжувалась постановка, що розповідає про збірний образ Маестро, який володів даром великого музиканта, про пошуки натхнення, славу, спокуси і життєві розчарування майстра. Балетмейстер Віктор Литвинов зізнався: «Вистава народжувалась у стислі строки — за два місяці, багато хто із солістів лише фрагментарно репетирував, оскільки вони виїжджали на гастролі і не могли повноцінно віддатися постановці, тому балет «Каприси» можна назвати ескізами. Поступово він ще доопрацьовуватиметься і вводитимуться в нього нові виконавці».
Прем’єра викликала величезний інтерес у публіки і треба сказати, що Мирослав Михайлович був доволі органічним за диригентським пультом, злагоджено звучав оркестр, а оригінальна сценографія Марії Левитської з використанням стрічок-струн, що опоясували всю сцену, і мінливі відеоінсталяції стали зримою ілюстрацією музики, що з’єднала минуле і сучасність — Паганіні-Скорика. А от хореографічна мова Литвина сильно програвала своєю маловиразністю. Спектакль розпадався на міні-шматочки. Якщо не прочитати, про що сюжет, у програмці, то навіть не зрозумієш, що історія акцентує, що головне для Маестро (цей образ створював соліст Костянтин Пожарницький) — музика, яка супроводжує героя всюди, вона веде його до різних людей, і вона ж робить дуже самотнім. У пластичній розповіді пунктирно розкриваються дві любовні історії, подаровані долею Маестро: Мрія (приголомшливий романтичний настрій вдалося створити примі Олені Філіп’євій) і Пристрасть (Ганна Дорош), які виявляться фантомами. Мрія залишиться нереалізованими планами, а Пристрасть — пані підступна і легковажна, яка захоплюється іншими кумирами. Маестро подарує свою музику простим людям та аристократам, але ні ті, ні інші, не зрозуміють, що твір написав геній! Натовпу ближчі ритми тарантели, а багачам — пристрасне танго, що виконується на балу... Дивно й те, що герой-музикант жодного разу (!) не з’явиться зі скрипкою — інструментом, який зачаровує публіку своїм неповторним тембром, густим у низькому регістрі, м’яким — у середньому і блискучим — у верхньому. Сцена, де Маестро-Пожарницький відрікається від церкви і готовий заради музи продати душу, — танцівник просто бігає по сцені зі смичком. Зате сценографічно Марія Левитська дуже точно розставляє акценти в балеті. Уся дія проходить за екраном, ніби публіка заглядає на монітор чарівної машини часу, де, змінюючи один одного, проекціонуються види гір і водних каскадів, морська далечінь, химерні готичні вітражі, яскраві міста, феєрверки карнавалів, мерехтить космічний блиск далеких зірок, ллється сонячне сяяння; а коли натовп підносить героя до небес, а потім кидає, захопившись новими кумирами, — з’являється пані в чорному — Смерть (Олеся Макаренко), і струни-стрічки, що пересікають сцену, раптово обриваються... Звучить музика, і, як у калейдоскопі, перед Маестро промайнуть миті його життя. Він пішов, залишивши нам навіки свою музику.
До речі, симфонічно-візуальне рішення «Каприсів» — це вже готовий концертний варіант вистави, і танцівники навіть не потрібні, принаймні, в нинішньому, хореографічному прочитанні музики Паганіні-Скорика. Пластичну мову балету треба не просто укріпити, а видозмінити, оскільки сьогодні це просто танці, і деякі рухи без сенсу, і говорити про драматургію постановки не доводиться.
— По-новому прозвучала музика Паганіні, яка отримала сучасне аранжування Скорика, — сказав «Дню» композитор Михайло ЧЕМБЕРЖІ. — Як відомо, сам Ніколо Паганіні був прекрасним інтерпретатором своїх творів, і, на мій погляд, Мирослав Михайлович доволі нестандартно підійшов до знаменитих «24 каприсів» класика і написав фантастичну, оригінальну музику. Мені сподобались гармонійне рішення вистави з оркестром і оригінальна, дуже сучасна сценографія. Дня мене цей балет — не ескіз, а каприс!
