Вона була неймовірно популярною, її фанатично любили мільйони шанувальників. Шульженко без перебільшення можна назвати національним надбанням колишнього СРСР.
Хоча, здавалося б, голос Клавдії Іванівни був не таким уже й сильним. Вона співала в основному про кохання, але її «Синенький скромный платочек» або «Давай закурим» стали не просто шлягерами. Це естрадна класика, наша історія, а головне, що навіть сьогодні, коли слухаєш шульженківські записи, то кожне її слово, інтонація голосу проникає в серце. Клавдія Шульженко була для публіки символом радянської естради. Її називали «царицею пісні» й «радянською Едіт Піаф». У співачки було дивовижне творче довголіття (понад шість десятиліть вона виступала на сцені), платівки Шульженко виходили багатомільйонними тиражами. Вона випустила 23 (!) гіганти. Кілька поколінь слухачів виросло на шульженківських піснях.
Клавдія Іванівна Шульженко народилася в Харкові. Про свою легендарну землячку пам’ятають в Україні. У Харкові існує Музей Клавдії Шульженко, щорічно проводяться «шульженківські фестивалі». Однією з умов для співака, який у них бере участь, є виконання пісень із репертуару знаменитої співачки.
ЯК СТАТИ СПІВАЧКОЮ?
Романс «Снился мне сад» був дуже популярним у Харкові у 20-ті роки минулого століття. Режисер Харківського драматичного театру Микола Синельников ввів його до своєї нової вистави «Казнь», поставленої за п’єсою Григорія Ге. Цій виставі, яка розповідає про нелегке життя акторів, судилося вiдіграти особливу роль у творчій долі Клавдії Шульженко. Саме в ній вона вперше виступила як співачка. Майбутня знаменитість з’являлася на сцені в четвертому акті, коли героїня п’єси влаштовує в ресторані прощальну вечерю для своїх колег. Клавдія Шульженко грала співачку, майже таку ж саму, як героїня п’єси, яка тільки — на самому початку шляху.
У книзі своїх спогадів «Когда вы спросите меня» Клавдія Іванівна написала: «Я виходила на невеликий майданчик, який нагадував естраду, в супроводі двох гітаристів і починала співати: «Снился мне сад// в подвенечном уборе, //В этом саду ми с тобою вдвоем»... Мій погляд падав на героїню вистави. Я бачила, як добре знайомі слова романсу раптом збентежили її, й, вгадавши, розпізнавши її стан, співала вже тільки для неї, намагаючись їй, саме їй, повідати прекрасну мрію, казковий сон про велике, але нездійсненне кохання».
Як пригадували очевидці, спів Шульженко зворушив серця всіх глядачів. Зал зааплодував, і тоді виконавиця головної ролі несподівано підійшла до Клавдії Шульженко і розцілувала її. Відомий харківський колекціонер, дослідник шульженківської творчості Дмитро Сікар, згадуючи цей факт із біографії співачки, стверджував, що і Клавдії Іванівні, й багатьом поколінням харків’ян «снився» саме Карповський сад...
На початку березня 1923 року 17-річна донька харківського бухгалтера вирішила здійснити свою мрію — стати актрисою місцевого музично-драматичного театру. Режисер Микола Синельников запитав: «Що вмієте?» Від збентеження Клава випалила: «Все!» І дещо боязко пояснила: «Співати, декламувати і танцювати!» Синельников попросив її виконати популярну пісню «Розпрягайте, хлопці, коней», а акомпанував Клаві завідувач музичної частини театру, початківець-композитор Ісаак Дунаєвський. Говорили, що Клавдія відразу ж закохалася в Дунаєвського, але він не звертав уваги на молоденьку симпатичну статистку... На кілька років доля розвела їх у різні боки. А у 30-му році на сцені Ленінградського мюзик- холу відбулася творча зустріч уже відомого композитора з естрадною співачкою, яка завоювала популярність: Шульженко грала роль у виставі «Умовно вбитий», музику до якого написав Дмитро Шостакович, а за диригентським пультом стояв Дунаєвський.
А у 1939 році на Першому всесоюзному конкурсі артистів естради Клавдія Шульженко стала лауреатом. Вона так проникливо виконувала ліричну пісню «Записка», що публіка почала вимагати заспівати її на біс. Дунаєвський як член журі першим привітав Шульженко з перемогою, а його пісні увійшли до її репертуару. Спеціально для Клавдії Іванівни композитор написав: «Окрыляющее слово», «Письмо матери», «Школьный вальс», а також пісні для фільму за участю Шульженко «Веселые звезды».
КОХАННЯ І КАР’ЄРА
Клавдія Іванівна з сумною усмішкою згадувала про свою «непутевую любовь» — поета і завзятого картяра Іллю Григор’єва. Кохала його пристрасно, хоч їм доводилося тіснитися в маленькій комірчині. Вона не звертала уваги на хронічне безгрошів’я, оскільки гонорари Григор’єв тут же програвав. Сварки та розлуки, які слідували за ними, не зміцнювали стосунків молодого подружжя. Якось перебуваючи на гастролях у Нижньому Новгороді, Шульженко познайомилася з відомим одеським куплетистом Володимиром Кемпером (театральний псевдонім — Кораллі), який закохався в неї з першого погляду. Кораллі відразу ж запропонував Клавдії вийти за нього заміж. Як пригадувала співачка, на крилах щастя він помчав за благословенням в Одесу до матері, а та заявила: «Тільки через мій труп!» Але Володимир не послухався материнського наказу. Більш того, йому довелося боротися за своє кохання. На той час Шульженко та Григор’єв вирішили узаконити свої стосунки. Неприємну новину Кораллі дізнався на харківському концерті, в якому вони троє брали участь. Після виступу чоловіки спробували поговорити тет-а-тет. Спалахнула бійка. У запалі Кораллі вихопив браунінг, побачивши який Григор’єв відразу ж заспокоївся і втік. «Винуватиця цього інциденту достойно оцінила мій любовний порив, — сміючись розповідав Кораллі, — й відразу ж погодилася стати моєю дружиною. У 1931 році вона народила нашого сина Ігоря (Гошу)»...
У 1940 р. було організовано джаз-оркестр під управлінням К. Шульженко та В. Кораллі. Виступ нового колективу вирішено було зробити театралізованим. У першій програмі «Скорая помощь» обігрувалися епізоди, показуючи, як надавати меддопомогу в побуті. Друга цілком будувалася на конферансі. У репертуарі співачки з’явилося багато жартівливих пісень: «Курносый», «О любви не говори», «Упрямый медведь», «Нюра»...
Оголошення про початок війни застало Клавдію Іванівну на гастролях у Єревані. Добровільно вступивши до лав діючої армії, Шульженко стала солісткою фронтового джаз-ансамблю. По-справжньому народною співачка стала в роки війни. За волею долі опинившись на Ленінградському фронті, Клавдія Шульженко лише за період блокади Ленінграда дала 500 концертів! Справді культовими піснями стали «Синий платочек», «Давай закурим», «Руки» та ін. Співачка брала участь у зйомках фільму «Концерт фронту», а в 1943 році представила програму «Міста-герої».
Iз літа 1945 року Шульженко почала виступати сольно. Вона співпрацювала з відомими акомпаніаторами: Л. Фішманом, Б. Мандрусом, Д. Ашкеназі. Прагнучи розширити тематику і збагатити форму естрадної пісні, Шульженко у 1947 році звертається до сюїти В. Соловйова-Сєдова «Повернення солдата» та «Симфонічного вальсу» А. Хачатуряна до драми М. Лермонтова «Маскарад».
Публіка обожнювала співачку, а от сильні світу цього не дуже її любили. Клавдія Шульженко не користувалася особливою прихильністю Сталіна, тому при ньому отримала лише звання заслуженої артистки РСФСР, орден Червоної Зірки та медаль «За оборону Ленінграда». Був байдужим до її творчості й Микита Хрущов. Причини прохолодного ставлення з боку влади: незалежний характер співачки, яка ніколи не сприймала диктату можновладців.
До речі, Клавдія Іванівна одною з перших у колишньому Радянському Союзі насмілилася носити брюки. Особливе невдоволення чиновників від культури викликав той факт, що співачка посміла використати їх у концертних костюмах... Не склалися й її взаємини з Фурцевою («лучшей ткачихой среди министров культуры и лучшим министром культуры среди ткачих»)...
Головні нагороди на Шульженко посипалися за часів правління Леоніда Брежнєва, який обожнював її (у 1971 р. вона стала народною артисткою СРСР, отримала орден Леніна та нову квартиру в центрі Москви). Але з кінця 70-х років Клавдія Іванівна припиняє виступи з сольними програмами, беручи участь лише у збірних концертах. Однією з найпопулярніших пісень її репертуару того періоду стала пісня «Вальс о вальсе» Е. Колмановського на вірші Є. Євтушенка...
Не всі знають, що протягом довгих років К. І. Шульженко була «невиїзною» — їй забороняли закордонні гастролі. І все- таки, незважаючи на терни на шляху до світової популярності, слава прийшла до Клавдії Іванівни. У документальному фільмі «Невідома війна», де роль ведучого виконує Берт Ланкастер, в епізодах, пов’язаних з долею Харкова, звучить неповторний шульженківський голос...
«ЖІНКА-МІФ»
— Прикладом, ідеалом естрадного співу була для мене Клавдія Шульженко, — написала відома оперна співачка Галина Вишневська. — Все в ній мені подобалося. З самої появи її на сцені я потрапляла під чари її величезної майстерності, її зовнішнього вигляду, її пластики, відточеності її рухів. У кожній пісні виникав певний сценічний образ, кожна пісня була закінченим твором, зі своїм вступом, розвитком та фіналом. Естрадний жанр дуже небезпечний легкістю та спокусою зісковзнути на дешеві ефекти, на убогі акторські трюки, у яких одна мета: розважати публіку. Клавдію Шульженко ніколи не полишало почуття міри — вона була дивовижна артистка. Прекрасні виразні руки, багата міміка — все відображає внутрішній, душевний порух. Усе щиро пережито, природно виконано і розумно розраховано. Вона ніколи не співала з мікрофоном.
Голос у неї був невеликий, але дуже приємного тембру. Вона ніби й не співала, а легко і вільно наспівувала, не фокусуючи звук, що негайно створювало особливу атмосферу інтимності й неодмінно підкоряло глядача.
Вона створила в цьому жанрі свій власний стиль і царювала на естраді десятки років. З відомих мені співачок я можу порівняти її за талантом тільки з Едіт Піаф, хоча за характером обдарування вони абсолютно різні: у Піаф — надломленість, трагічний надрив, у Шульженко — м’яка ліричність, світла жіночність. Після її співу хотілося жити.
Я ходила на її концерти як до школи найвищої майстерності й багато чого у неї навчилася. Від неї у мене любов до концертної діяльності. Вона — одна з небагатьох співачок, про яких я можу сказати: у ній все було гармонійно. Звичайно, я намагалася співати її репертуар у своїх концертах. Ноти купити не можна — репертуар був її власністю, тому я на одному концерті запам’ятовувала мелодії пісень, які сподобалися мені, на іншому — їхні тексти, а вже після третього я знала все, що мене цікавило. Йшла до свого акомпаніатора, пояснювала характер пісні, він підбирав акомпанемент, записував на нотний папір, і — готово.
ПАМ’ЯТЬ
Останньою значною віхою у творчості Клавдії Шульженко став її ювілейний концерт у Колонному залі Будинку Союзів у 1976 році. Збереглася телеверсія його і захоплені рецензії критиків. У одній із статей було написано: «Прекрасний туалет, благородна постава. На сцену вийшла цариця пісні. У Шульженко неповторні за виразністю жести і — голос, свіжий, як у юності, але більш ємний та глибокий — від усього пережитого». А в 1977 році відбулося останнє побачення Клавдії Іванівни з Харковом (у рамках її гастрольного турне)...
Наприкінці 70-х років Шульженко залишилася одна. Як вважали люди, які добре її знали, дуже сильний характер і небажання йти на поступки призвели до краху на особистому фронті. Клавдії Іванівні приносила радість лише сім’я сина (Ігоря Володимировича Кемпер-Шульженка). Співачку обурювало, коли їй нагадували про старість або настирливо намагалися сфотографувати зблизька... В останні роки життя, коли Клавдія Іванівна дуже хворіла і вже не могла працювати, головною втіхою співачки став рояль. За ним вона забувала про свої незлагоди. Лікарі розповідали, що коли Шульженко лежала в лікарні непритомна і життя відлічувало останні години, як тільки свідомість до неї поверталася, вона шепотіла: «До роялю! До роялю!». 17 червня 1984 р. Клавдія Іванівна померла.
Провести співачку зібралися тисячі людей. У день похорону Клавдії Шульженко на Новодівичому кладовищі йшов дощ. Але коли труну з тілом співачки почали опускати в землю, виглянуло сонце, немов прощаючись з майстром естрадної пісні. А через 12 років поряд з могилою Шульженко з’явилася ще одна — Володимира Кораллі, який не дожив кілька днів до свого 90-річчя, для якого Клавдія Іванівна, хоч вони й розлучилися, так і була найулюбленішою жінкою...
Влітку 2004 р. у Києві, в Музеї однієї вулиці, проходила виставка «Клавдия Шульженко: Наивный мир наивных лет», яка викликала величезний інтерес у публіки. Тоді на презентацію приїздив син співачки Ігор Кемпер-Шульженко та її родич, директор Музею Клавдії Шульженко Борис Агафонов. Нині 22 березня в Російському посольстві в Україні пройде вечір, присвячений легендарній співачці, буде представлено частину музейних експонатів: унікальні фотографії, афіша останнього концерту, особисті речі й, звичайно ж, прозвучать її пісні...
