Велика кількість наших співгромадян знає Анталію не з чуток — хоча раз уже побували там. Хто на відпочинку, хто на шопінгу. Працюючі в солідніших фірмах — на корпоративних конференціях, які до кризи, що почалася, модно було влаштовувати «на виїзді», поєднуючи корисне з приємним. Але не всі знають, що «контрастна» Анталія, що зачаровує милим затишком своєї стародавньої частини, приголомшує розмахом безперервного будівництва найсучасніших готелів на побережжі, вражає сільською вбогістю та «вузькоколійками доріг, що зв’язують ці «різночасові» райони, — є ще й великим фестивальним центром. Культурне життя тут б’є ключем, захоплюючи не лише численних туристів, але й співвітчизників. Тут і музичні фестивалі, і театральні, і великий кінофорум, який завершує оксамитовий сезон.
Коли це прекрасне місто на Середземноморському побережжі ще ніхто не називав турецькою Рив’єрою, тут стартував Анталійський кінофестиваль «Золотий апельсин», який став найбільшим оглядом національного кіно. Цього року він проходив уже 45-й раз. На нього з’їжджаються кінематографісти, критики, журналісти й просто любителі кіно не лише з усіх кінців країни, але в останні роки й багато іноземних гостей, увагу яких привернув турецький кінематограф, що з успіхом завойовує провідні позиції і призи на найбільших міжнародних кінофорумів. Варто зазначити, що кінозали в Анталії повні не лише під час фестивальних показів — Туреччина займає третю сходинку у світі (після Індії та Китаю) за любов’ю до кіно та його відвідуваністю. Держава всіляко заохочує й підтримує не лише проведення фестивалів, але й створення національного кіно, фінансуючи дебютантів і проводячи могутню протекціоністську політику щодо тих, хто готовий фінансувати національну кіноіндустрію.
В основному в конкурсі 44-го «Золотого апельсина» було представлено 27 повнометражних фільмів — усі виробництва 2008 року. Окрема конкурсна програма, в яку увійшли 25 стрічок — анімаційних, документальних тощо, — складалася з короткометражних фільмів. Фільми представляють як давно відомі за межами Туреччини режисери, наприклад, Дервіш Заїм і Ерден Кірал, так і дебютанти — Мехмет Гюрел і Селім Євчи. Туреччина — досить світська країна, серед конкурсантів багато жінок, які, щоправда, мають доводити своє право на професію. Взагалі доля жінки в країні, що прагне стати членом Євросоюзу, займає велике місце в тематичній палітрі сьогоднішнього турецького кінематографа. Варто зазначити, що й премій «Золотий апельсин» роздає не менше знаменитого «Оскара» — від кращого фільму до кращих спецефектів і костюмів. Кращим фільмом стала стрічка «Ринок — одна з історій» (The Market — a Tale of Trade), створена англійським режисером Беном Хопкінсом у Туреччині. Це драматична історія маленької людини, яка мешкає в турецькій провінції і займається дрібним бізнесом, з усіма його повсякденними проблемами та дрібними радощами.
Усі роки «Золотий апельсин» проходить при могутній підтримці держави і мерії міста, а також великих фірм-спонсорів. Чотири роки тому до них приєдналася компанія TURSAK, що допомагає з організацією деяких інших відомих фестивалів, і в Анталії, паралельно з Національним фестивалем, з’явився Міжнародний кінофестиваль «Євразія» і великий міжнародний кіноринок. Відкриття й закриття кожної з цих подій проходять в автономному режимі, але обставляються однаково урочисто, з усією властивою великим заходам атрибутикою — лімузинами, червоною доріжкою з безліччю кінозірок, алеєю живих статуй — неймовірна кількість «десятих муз», обвитих золотою парчею, із золотими апельсинами в руках, велика кількість теле- і кінокамер. Як і належить, червоний килим передує й конкурсним показам.
Кіноринок обширний, дуже діяльний і дуже добре організований. Цього року країн-учасниць — 52, включаючи багато європейських країн, Америку, Північну й Південну, Канаду, представників Близького й Далекого Сходу, і навіть Австралію. Приємно було відзначити, що для багатьох справжнім відкриттям став бокс, що представляє Україну, — свої фільми успішно пропонувала компанія SOTA cinema group, на чолі з успішним українським продюсером Олегом Коханом.
Міжнародний фестиваль «Євразія» відкрився фільмом відомого турка, який давно працює в Італії, Ферзана Озпетека «Найщасливіший день», що приніс йому нагороду вересневого Венеціанського фестивалю. Фільм, як завжди в цього режисера, про кохання. Тонкий, розумний, пронизливий і... дуже трагічний. З прекрасними акторськими роботами Ізабелли Феррарі, Серри Єлмаз, Валеріо Мастандреа.
У конкурсній програмі, яку судило журі, очолюване неповторним Полом Верховеном, 11 фільмів, географія яких — від Туреччини (два фільми) до Ісландії, від Ізраїлю до Японії, від Китаю до Казахстану тощо.
Кращим фільмом журі назвало картину «Хамса» (Khamsa), французького режисера каріма Дріді, який народився в Тунісі. Картина розповідає невеселу історію тринадцятилітнього підлітка, змушеного один на один боротися з життям. Анталійська нагорода не перша в послужному списку режисера — йому вже давно віддали данину і Канни, і Венеція.
— Від одного фільму до іншого, — зазначив пан Дріді, отримуючи приз, — це, вочевидь, завжди не превальоване, виключене, міноритарне — що зацікавлює мене. Можливо, подвійне походження привертає мене до етнічного мікса. І цей культурний мікс, або, швидше, культурний шок, майже завжди відбувається в несприятливому середовищі. Соціальна несправедливість — могутній двигун, що мотивує мене творчо. Це джерело конфлікту, драми, трагедії і смерті... І тому — життя. Бути свідком несправедливості не є метою, з іншого боку, направляючи мою камеру на неї, дозволяє мені трансформувати мою позицію, мою суб’єктивність у кіно.
Приз за кращу режисуру отримав японський режисер Хірокасу Кореда за фільм «Продовжуючи йти» (Stil Walking) — дуже тактовна сімейна драма.
У спеціальних показах і спеціальних програмах фестиваль «Євразія» старається показати своїм учасникам та глядачам краще із створеного за останні півтора року, і що отримало призи на найбільших міжнародних кінопереглядах. Таким чином створюється досить повна картина сьогоднішнього кіносвіту. Це й інтелектуальна страшилка «Сліпота» (Blidmtss) Фернандо Мейлеса, й мелодрама Міхаєля Вінтерботтема «Генова» (Genova). Новий фільм добре знайомого учасникам фестивалю «Молодість» Вадима Перельмана «Життя перед її очима» (The Beforе Her Eyes), з Умою Турман у головній ролі. Комедія-екшн «Рок-н-ролл» (Roknrolla) Гая Річі. Вже знамениті «Три мавпи» (Three Monkeys) Нурі Бельжі Селана. І, нарешті, увінчаного «свіженьким» «Золотим левом» «Борця» (Wrestler) Дарена Ароновськи з Міккі Рурком, який сильно постарів та зробив пластику.
Особливо цінними для фахівців, а, головне — численних студентів творчих ВНЗ, були майстер-класи Пола Верховена, Маріси Томей, Майкла Йорка та Збігнева Прейшнера.
Варто зазначити, що фестиваль чудово організований — якісний показ доповнений винятковою увагою працівників штабу, тому можна багато встигнути подивитися й поспілкуватися.
Але найбільшим потрясінням для мене стало спостереження за мером Анталії паном Мендересом Турелем. Кожного вечора він приходив із сім’єю, минаючи теле- і фотокамери, до кінозалу, дивився конкурсну програму, відлучаючись лише на невелику перерву, передбачену для всіх глядачів. А ще я дізналася, що після кінофестивалю в Анталії проходитиме Міжнародний фестиваль фортепіанної музики. Це дуже представницький музичний форум, співпрезидентами якого є відомий всьому світу піаніст із Туреччини Фазель Сай і знаменитий росіянин Володимир Співаков, який щорічно на цьому фестивалі диригує оркестром. На торішньому форумі пан Турель, захоплений чудовою музикою, пообіцяв почати брати уроки гри на фортепіано і на наступному фестивалі виступити з оркестром. І цілий рік старанно брав уроки, розучував Моцарта, щоб з’явитися перед судом професіоналів і глядачів. Якщо чесно, я позаздрила жителям сонячної Анталії.
