Для звичайних відвідувачів ярмарок — це, передусім, свято
книги, для учасників ярмарок — важка, але вдячна робота. Зустрічі з партнерами,
продаж прав на видання своїх авторів до інших країн, організація прес-
конференцій та інтерв'ю.
Кожного року адміністрація ярмарку вибирає країну, чия
література буде цього разу в центрі уваги. В цьому році такою країною виявилася
Угорщина. Результат? У вітринах всіх німецьких книгарень стоять книги угорських
авторів у перекладах німецькою. Німецькі читачі, ті, хто ще не дуже знайомий
з угорською літературою, поспішають заповнити цю прогалину, і її є чим
заповнювати — більше сорока угорських письменників регулярно видаються
у перекладах німецькою мовою. Найвідоміший з них — Петер Естерхазі: молодий
(йому немає ще й сорока), скуйовджений, високий, вільно висловлюється німецькою.
На цей раз він був справжньою зіркою — до його вже усталеної популярності
додався ореол провідного угорського письменника, адже на ярмарку він представляв
не лише себе, але й всю угорську літературу.
Багато великих видавництв привезли на ярмарок своїх кращих
авторів. Німецьке видавництво «Люббе» запросило з Москви Людмилу Уліцьку
— її романи «Медея та її діти» й «Веселі похорони» користуються в Німеччині
стабільною популярністю. Колишнє «ендеерівське» видавництво «Фольк унд
Вельт», що випустило роман «Чапаєв і Порожнеча» в німецькому перекладі,
запросило Віктора Пелєвіна. Це виявилося справою неважкою, тим паче, що
він і так зараз перебуває у Німеччині, «сидить на гранті» в Берліні. Дрібніші
видавництва привезли портрети своїх письменників. Біля портретів також
завжди юрбляться відвідувачі, вишукуючи знайомі обличчя або зіставляючи
знайомі прізвища з іще не знайомими обличчями.
Різниця між великими й дрібними видавництвами у павільйонах
ярмарку не завжди була очевидною. У шостому павільйоні німецький видавничий
концерн «Бертельсманн» проводив вікторину для читачів. На переможця (тобто
найначитанішого) очікував приз — розкішний автомобіль «Порш». У дев'ятому
павільйоні на невеликому стенді у п'ять квадратних метрів розмістилося
одне з найважливіших видавництв Великої Британії «Харвілл Прес». На моє
запитання, чим пояснюється така скромність, одна зі співробітниць видавництва
пояснила, що вони приїхали сюди працювати, а не займатися саморекламою.
Що ж, до будь-якої хорошої справи існують різні підходи. Але спостерігати
за роботою справжніх видавців було набагато цікавіше, ніж спостерігати
за публікою. У видавців, з якими мені вдалося поспілкуватися, на кожний
день виставки було заплановано 15— 20 ділових зустрічей, починаючи з «ділового»
сніданку і закінчуючи не менш «діловими» коктейлем і вечерею. Сам я теж
випробував на собі всі види «ділової» гастрономічної активності. Щоб ви
трохи уявили собі результати такої активності, можу сказати, що за тиждень
ярмарки тільки одне невелике австрійське видавництво продало права на видання
своїх авторів у 14 країн і придбало права на видання восьми іноземних авторів.
Але робота роботою, а публіку також треба любити. І для
цього організатори ярмарку не пошкодували сил. Ярмарком, для того щоб посилити
відчуття свята, бродили інопланетяни, англійські поліцейські, котрі віддавали
честь уподобаним дівчатам, Міккі-Мауси величезних розмірів. Біля стенду
видавництва, що спеціалізується на детективах, красиві дівчата у білосніжному
весільному вбранні дарували всім бажаючим чорні троянди.
Відвідав я і так званий «загальний» стенд України. Серед
представлених там видань було багато цікавого, але, на жаль, бракувало
зовсім малого — брошурки німецькою або англійською мовою з оглядом сучасної
української літератури і фотопортретами наших письменників. Я вже не кажу
про окремі рекламні листівки з анотаціями кращих книг уже згаданими мовами.
Навіть арабські видавництва, що прагнуть на європейський книжкових ринок,
і ті роздавали всім зацікавленим проспекти і брошури з інформацією про
своїх письменників. Але ж це справа виправна — до наступного Міжнародного
франкфуртського книжкового ярмарку ще цілий рік. І не можна забувати, що
мине кілька років, і Україні запропонують виставити свою літературу під
рекламними прожекторами ярмарку. Я не буду гадати, кого з письменників
привезе із собою офіційна українська делегація, але судити про українську
літературу будуть, передусім, по книгах, виданих у перекладах іноземними
мовами. І тут, враховуючи, що ні літературних агентств, ні серйозних видавництв,
які співробітничають із закордоном, в Україні поки що немає, непогано б
згадати, що в недавньому радянському минулому саме ВААП займався рекламою
книг українських письменників за кордоном. Саме тогочасне Всесоюзне агентство
з авторських прав, яке досі працює в Києві у тому ж особняку на колишній
вулиці Леніна, випускало безліч брошур англійською мовою, присвячених новим
українським книгам. І брошури ці видавалися за кордоном, нехай переважно
в країнах соцтабору, але ж і не тільки!..
Можу лише сказати, що у нас є письменники європейського
рівня, але хтось повинен все- таки стурбуватися тим, щоб вони стали європейськими
письменниками, щоб їх знали і читали за кордоном. Тоді вже точно не виникне
запитання, хто буде представляти українську літературу на Франкфуртському
ярмарку в майбутньому.
Ну а сам ярмарок закінчився тільки у Франкфурті. По всій
же Німеччині він триває — немов хтось вистрілив зі стартового пістолета,
і поїхали з авторськими вечорами містами й містечками Німеччини письменники-учасники
ярмарку. І цікаво було спостерігати, як вони мимоволі конкурували один
з одним, «боролися» за публіку. Так, у Хайдельберзі мій авторський вечір
проходив одночасно з вечорами Петера Естерхазі й Мішеля Вальбека. Добре,
що Хайдельберг — місто університетське, і зацікавленої публіки вистачило
всім прибулим туди письменникам.
