Звичка націй створювати міфологічні образи своїх героїв і свято поклонятися цим міфам й досі сильніша за будь-які загальнолюдські цінності. Грецькі адвокати готують позови на режисера фільму про Олександра Філіпповича Македонського Олівера Стоуна. Грецька громадськість обурена тим, що у фільмі «Олександр» героя їхньої нації показано бісексуалом. Причому не подобається адвокатам якраз те, що великий полководець спав iз чоловіками. Насправді цей позов — класична ілюстрація безперервної боротьби національної моралі iз космополітичною.
Претензії греків здаються безглуздими з багатьох причин. По-перше, Греція — член Євросоюзу, а Євросоюз — цитадель політкоректності. Якби Олівер Стоун зняв картину, де головною героїнею була б кульгава темношкіра лесбіянка, яка прийняла іслам і усиновила в’єтнамського хлопчика-сироту, який втратив ногу внаслідок вибуху протипіхотної міни, можна не сумніватися: такому фільму аплодували б усi європейські кінофестивалі від Локарно до Венеції. А тут атлетичний мачо з двома ногами і при усіх інших чоловічих достоїнствах, завойовник територій і сердець. Причому цілком політкоректний — чесно одружився на бактріанці Роксані, заздалегідь захопивши її країну. Виходить, грецькі адвокати виступають якимись не толерантними гомофобами.
По-друге, у Древній Греції, жахливо сказати, гомосексуалізм вважався якраз нормальною сексуальною орієнтацією для чоловіка. Більш за те, навіть якби легендарний полководець злягався зі своїм улюбленим скакуном Буцефалом, на ті часи це не вважалося б негожим. Коротше кажучи, Олександр зовсім не був представником сексуальних меншин. Виходить, грецькі адвокати просто не знають історію своєї країни.
Нарешті, по-третє, якщо розібратися, взагалі дивно, чому це греки вважають Олександра Ф. Македонського своїм національним героєм. Він прийшов ззовні, захопив головні грецькі міста-держави Афіни і Спарту, знищив чимало пам’ятників культури. Але не може нація без героя, тому дуже часто таким героєм стає запальний немісцевий варвар.
Система героїв нації — взагалі безпомилковий спосіб судити про рівень культури держави. Її завжди формує саме державна влада.
Зрозуміло, що та ж сучасна Греція у прямому значенні слова паразитує на великій античності. Сама спроба іноземця зняти кіно про їхнього героя (до речі, усього лише друга за усю історію кінематографу) спочатку сприймається як замах на національне надбання. І вже абсолютно зрозуміло, що герой має бути геть позбавлений негативних якостей — як моральних, так і фізичних.
У моєму рідному Узбекистані, наприклад, головним національним героєм зробили ще більш жорстокого варвара — Тамерлана, який, до речі, взагалі ніколи не бував у Ташкенті, а столицею своєї великої імперії зробив Самарканд, споконвічно таджицьке місто, де узбеки не жили ніколи. Так ось, узбецька влада категорично забороняла згадувати у ЗМІ, що Тамерлан кульгав, бо одна його нога від народження була коротшою за другу. Навіть пам’ятник у Ташкенті великому аміру Тимуру, як називають Тамерлана на Сході, створили у вигляді кінної статуї. Причому ноги полководця, який акуратно пілотує коня — можете виміряти хоч лінійкою, хоч рулеткою, — абсолютно однакової довжини. І до біса цю вашу політкоректність! Ну а про піраміди з людських голів, які, за переказами, наказував споруджувати і якими милувався Тамерлан, тим більше жодного слова. Якщо вбивав — тільки ворогів і у суворо необхідній для процвітання держави кількості. А хода у нього була велична, рівна-рівна. Як ходив, а! Навіть якщо брати набагато мирніших національних героїв, алгоритм міфотворчості й система табу навколо їх реального життя не змінюються. У радянських підручниках історії ви ніколи не прочитали б, що Гавриїл Державін керував придушенням повстання Омеляна Пугачова. Тому що визнаний радянською державою поет не міг воювати проти визнаного тією ж державою борця з царським деспотизмом. У Радянському Союзі забороняли роман Ніни Берберової про Петра Чайковського, тому що не міг автор улюбленого балету радянської влади бути гомосексуалістом. Не встановлено!
Мене не цікавить, добре це чи погано — робити з живих людей видуманих героїв, фантомів, позбавлених крові й плоті.
Цікаво інше — як швидко навіть у представниках цілком цивілізованої частини людства прокидаються варвари, якщо хтось посміє торкнутися такого міфу і зробити зворотне перетворення фантома на живу людину.
