У Національному музеї української літератури проходить виставка «А ми тую червону калину підіймемо». В експозиції представлена колекція творів і родинний архів Алли Горської та її чоловіка Віктора Зарецького, подаровані музею сином Олексієм Зарецьким 1996 року на честь 5-ї річниці Незалежності України. Ця виставка відкриває новий проект «Мистецькі родини в духовному просторі України».
Художники Алла Горська (1929—1970 рр.) і Віктор Зарецький (1923—1990 рр.) належали до покоління «духовного руху опору підрежимної України» і згуртували навколо себе молодих людей, здатних мислити творчо й незалежно. Іван Світличний, Василь Симоненко, Василь Стус, Борис Антоненко-Давидович, чиї портрети представлені на виставці, стали совістю і гордістю нації...
Виставку названо за однойменною картиною Віктора Зарецького, яка водночас є портретом Алли Горської. Ця робота найбільше привертає увагу відвідувачів, адже саме в ній автор втілив ідею відродження України, за яку мисткиня віддала своє життя. Картина вражає образністю, колоритом і глибокою символікою. Портрет Горської в яскравому національному вбранні — це образ Берегині, що пророкує Україні відродження. За радянських часів така творчість не віталася, а тому слід віддати належне Олексієві Зарецькому, який зумів зберегти для нащадків картинну спадщину. На вернісажі можна побачити портрети Василя Стуса, образно й майстерно втілені автором. Цікава робота Бориса Плаксія — «Портрет Алли Горської».
Загалом в експозиції представлено 31 оригінал робіт Алли Горської — портрети відомих людей, сповнені філософської глибини автопортрети, ескізи до театральних постановок (за п’єсою Миколи Куліша «Отак загинув Гуска», романом Михайла Стельмаха «Правда і кривда»), колоритний цикл «Колядки і щедрівки», ілюстрації до збірки Ліни Костенко «Зоряний інтеграл» та ін. Усі ці роботи до 1996 року ніколи не виставлялися, бо творчість Алли Горської, як і багатьох інших шістдесятників, була «під забороною».
Надзвичайно цікава монументальна робота «Земля», виконана Аллою Горською разом з Віктором Зарецьким та Борисом Плаксієм. Відвідувачі можуть також ознайомитися з оригіналом ескізу вітража, створеного до 150-річчя з дня народження Т. Шевченка у співавторстві із Заливахою, Севрук, Семикіною, Зубченко, який був знищений за наказом тодішньої влади.
— Про Аллу Горську як учасницю руху шістдесятників, — розповідає Наталя КУЧЕР, науковий співробітник Національного музею літератури України, — написано досить багато. Роман Корогодський у своїй праці «Шістдесятники» назвав її «душею українського шістдесятництва», адже вона була не просто мисткинею, яка відкрила для себе Україну, і, дослідивши й осягнувши її мистецький простір, не тільки органічно в нього ввійшла, а й стала духовним поводирем творчої молоді 1960-х, започаткувала в мистецтві ті стилі й напрямки, які є новаторськими й сьогодні. Наскрізною темою творчості Горської була Україна, її історичне минуле й сучасне, звичаї, традиції, образна символіка, менталітет — все те, що є сутністю народу, основою його духовного розвитку. Художниця розуміла, що без цього не може бути справжнього мистецтва. Всі її роботи філософськи осмислені, а образна система розкриває глибокий зміст.
Алла Горська була вихована в російськомовному середовищі, не лише досконало вивчила українську мову (її вчителем була Надія Світлична), а й перейнялася українською ідеєю. Талант художниці відкривав для неї надзвичайно широкі перспективи. У Горської були всі умови для творчості й богемного життя Алла походила із забезпеченої родини (батько — відомий кінорежисер), квартира в центрі Києва, чоловік Віктор Зарецький — відомий у творчих колах художник, лауреат Сталінської премії...
— Разом з Лесем Танюком, — продовжує Наталя Кучер, — художниця згуртувала талановитих, проукраїнськи налаштованих людей у Клубі творчої молоді «Сучасник», в якому однодумці й побратими палко втілювали в життя національну ідею. У колишньому СРСР це було подвигом, і незламні духом, чиї імена стали легендою. Так виникла Українська Гельсінська група, яка намагалася донести в часи хрущовської «відлиги» до свідомості людей проникливе, відверте слово: «Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це чи ні?» (Василь Симоненко). Алла Горська була ініціатором та активним діячем цієї групи. Як відомо, після «відлиги» настав час політичних репресій. Вона писала листи на захист арештованих побратимів, брала участь у судових процесах, допомагала родинам засуджених. Відомий лист-протест 137-ми, за який її було виключено зі Спілки художників України. В той час це означало, що кар’єра художника для неї втрачена назавжди...
Тільки в незалежній Україні широка громадськість змогла ознайомитися з її творчістю. Мисткиня не скорилася долі. Вона продавала свої картини і, влаштовуючи аукціони, збирала кошти для ув’язнених та їхніх родин, відправляла посилки в тюрми й табори, підтримувала морально, була взірцем мужності й стійкості. Художник Опанас Заливаха у своїх листах згадує: коли Алла Горська приїхала до нього в мордовські табори (1969 р.), щоб морально підтримати, то мала вигляд княгині, яка входить у свої володіння, — стільки в ній було гідності, ступала гордовито й упевнено, вражала не лише зовнішньою, а й незбагненною внутрішньою красою та силою. Такою запам’яталась усім, хто її знав...
— Виставка цікава не тільки творчим доробком майстрині та роботами, присвяченими її світлому образу, — каже Олеся Антонюк, дизайнер, — дуже важливо, що в експозиції представлений сімейний архів — листи, спогади, світлини. Із вітрини дивляться на нас очі молодої інтелігентної жінки, вишукано одягненої за модою 1960-х років. Вона — як відображення того часу і як лист у майбутнє, до нас, нащадків.
