Вистава створена за мотивами малої прози Івана Франка - "Бориславських оповідань" (постановник Назарій ПАНІВ, цей молодий режисер, який до речі, родом із Борислава).
За словами Ростислава ДЕРЖИПІЛЬСЬКОГО, художнього керівника західних франківців: «Для нашого театру, який носить ім'я Івана Франка, є духовною потребою звернення до текстів цього класиката, створючи сценічну адаптацію знакових творів Івана Яковича. Як відомо, художній спадок Франка – надзвичайний! Це сотні унікальних творів. І далеко не всі з них мають таку шалену популярність, як, наприклад драма "Украдене щастя". Тому коли наш молодий режисер Назарій Панів прийшов з ідеєю постановки "Бориславських оповідань" Івана Франка, мені здалося, що такий матеріал може стати репертуарною окрасою театру. З цього матеріалу, до речі, колись починав свій яскравий театральний шлях видатний український режисер Ярослав Геляс. У нього у свій час була дуже знаменита вистава "Ой, піду я в Бориславку" (1963-й) - також на основі "Бориславських оповідань". На мою думку, величезний творчий спадок Франка, як драматурга, прозаїка, поета, філософа, перекладача (науковці кажуть, що такого спадку назбирається на сто академічних томів повного зібрання творів українського генія!) - ще не вивчений належним чином: деякі твори призабули, деякі геніальні тексти поза межами уваги сучасноі творчої спільноти.
Назарій ПАНІВ
А творчість Франка - це глибокий колодязь духовності нашого минулого, теперішнього і майбутнього. Вдивляючись у глибини Франкового колодязя, можна побачити і джерельну воду, і чисте небо над головою... Тому, сподіваюся, й нова вистава нашого театру буде важливим пазлом у творенні сучасного мистецького Всесвіту Івана Франка.
Молодий режисер Назарій Панів вже декілька сезонів працює у Франківському національному театрі. Його попередня сценічна робота за творами Франца Кафки, на думку театральних експертів, виявила прагнення режисера до творення парадоксальних філософських текстів.
"Навернений Грішник" - новий творчий виклик для режисера. Ажде є мета поєднати у одному сценічному мереживі сюжети декількох оповідань Франка про драматичну добу в Бориславі на межі XIX - XX ст. : "Навернений Грішник" , "Ріпник" , "На роботі" "Полуйка"," Зелепуга" ...
«РОЗРИВАТИ ШАБЛОНИ "МЕНШОВАРТОСТІ"
- Пане Назаре, у Франка є колосальний літературний спадок. Чому вирішили вибрати для постановки на сцені саме "Бориславські оповідання" Івана Яковича?
- Для мене вибір "Бориславських оповідань» має декілька факторів, які стоять на одному щаблі важливості.
Перший фактор – це певна данина місту, в якому я народився, і яке формувало мене як особистість, без якого і я був би не я. Це місто з надзвичайно цікавою історією, тому вибір «Бориславських оповідань» - моє намагання привернути до міста увагу.
Другий фактор - прагнення об’єднати дві доволі далекі територіально, але такі рідні для мене землі. Сьогодні я доволі рідко навідуюся до Борислава, проте можу його закарбувати тут, в Івано-Франківську, саме через цей літературний і сценічний матеріал.
- Ви родом із Борислава. На вашу дуску, чи лишилися наразі у ваших краях тривожні відлуння давніх Франкових драматичних сюжетів?
- На жаль, так. Деяких прототипів героїв Франка можна навіть зараз зустріти в Бориславі, просто проходячи вулицею... Так, зараз моє місто змінюється, і змінюється на краще - я це бачу щоразу, коли приїжджаю, проте "фатум Франка", мабуть, таки є, він відчувається.
- Розкажіть декілька слів про акторський склад нової вистави та особливості її концепції ?
- Декількома словами буде складно все описати, бо про найкращих, а у нас в колективі такі всі(!) і, мені дуже важко говорити, не розповідаючи про них дуже детально.
Я радий, що в нашій "сім’ї вистави" утворився гарний ансамбль - це надзвичайно важливо. У нашій роботі хочемо відійти від побутового трактування текстів Франка, яке було нав’язано у школах ще з часів "совка". Певним ключем до нашої новоі вистави будуть останні роки життя Івана Яковича, період його "голосів та марень".
- Які автори, крім Кафки та Франка, також бентежать вашу уяву і ви мрієте попрацювати над їхніми текстами?
- Текстів та авторів є досить багато: роман Кейт Аткінсон "Руїни Бога", П’єр Шено "Будьте здорові! ", Ерік-Емануель Шмітт - тут взагалі складно щось виділити окреме, Ед Макбейн "Твоя черга", Малгожата Сікорська-Міщук "Валіза" (тримає мене ще з студентських років), Маліна Пшеслюга "А може ні..."…
Проте тепер мене найбільше ваблять саме українські автори і зараз, на мою думку, надзвичайно важливо звертатись саме до них і показувати, що вони є актуальними і сучасними, аби розривати шаблони "меншовартості" , який, на жаль, ще подекуди збереглися з попередніх епох.
- Як ваш Франківський театр переживає теперішні пандемічні карантинні реалії?
- Ми «воюємо», активно працюємо, хоча Франківськ нині перебуває у «червоній зоні» карантину. На грудень у нас є 36 вистав! Ціль, окреслена художнім керівником Ростиславом Держипільським, насправді важка: не допустити, аби хтось міг подумати, що "без" театру можна обійтися. Тішить те, що в театрі ми усі - однодумці!
Фото Юрія ПАЛИВОДИ
