Власне фестиваль — показ у Києві 12 найкращих прем’єр попереднього року для місцевого глядача та міжнародного журі для визначення 6 вистав-переможців — виявився неможливим. На початку літа, коли Національна спілка театральних діячів України, як організатор «ГРИ», прийняла рішення провести лише ІІ етап, тобто сформувати лонг-лист та зупинитися на ньому, оголосивши всіх його учасників лауреатами, це виглядало перестраховкою. Та згодом далекоглядність такого рішення стала очевидною...
Втім, фестиваль-премія «ГРА-GRA» не був переведений повністю в онлайн-режим — і це винятковий випадок у сьогоднішній ситуації, коли більшість таких форумів або скасовані, або «віртуалізовані», а велика частка театрів в Європі та США закриті ще з весни. Загалом непідробним дивом виглядає «живучість» вітчизняних колективів, які, не маючи належної державної підтримки (потерпають навіть національні театри — що вже казати про незалежні), уже півроку буквально «вигризають» щонайменшу можливість вийти до глядача, лавіруючи поміж різноманітних локдаунів («самоізоляція», «червоні зони», «карантин вихідного дня»...).
У підсумку і більшість показів вистав лонг-листа на ІІ етапі (23 з 28!), і фінальна церемонія оголошення лауреатів «ГРИ» відбулися наживо. Зважаючи на форс-мажор, до списків для рейтингового голосування були включені всі вистави, як показані у цей час, так і ті, що їх декотрі з експертів встигли побачити раніше. (Особливо в цьому сенсі постраждали повноформатні музичні вистави — театри змогли поставити до своєї афіші з серпня по листопад лише 2 з 5 номінантів). Але живого перегляду не замінить жодний відеозапис, тож такі учасники, на жаль, лишилися «за бортом» лонг-листа.
У НОМІНАЦІЇ «ЗА НАЙКРАЩУ МУЗИЧНУ ВИСТАВУ У ЖАНРІ ОПЕРИ/ОПЕРЕТИ/МЮЗИКЛУ» ПЕРЕМОГУ ОТРИМАВ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ — LA TRAVIATA (РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК — ЄВГЕН ЛАВРЕНЧУК)
Отже, 12 лауреатів — це по 3 представники «драматичних» номінацій («великої» і «камерної») та по 2 — «музичної», «дитячої» та надзвичайно сильної цього року «експериментальної». У номінації «За найкращу пластично-хореографічну виставу» претендентів і первісно було небагато (очевидно, невеликі колективи відлякнув минулорічний вихід до фіналу таких «монстрів», як Київ Модерн-балет та Львівська опера), до показів наживо «доповз» лише один, тож «вакантні місця» перейшли до більш конкурентних номінацій.
Головний висновок «ГРИ»: театр в Україні, незважаючи ні на що, живий скрізь, від столиці до околиць. Торік було багато нарікань на «києвоцентричність» — і тоді ми зауважували, що цикл на цикл не випадає і ситуація може змінитися. Так і сталося: 12 переможців представляють аж 7 міст! Київ, звісно, лідирує (5 позицій; тріумфують тут «Золоті ворота» — вдруге поспіль, та — двічі — Театр на лівому березі), але потужно виглядає Одеса (2), мають своїх представників Харків, Львів, Полтава та Суми (обидва вперше!), Івано-Франківськ. Звісно, якби міжнародне журі надалі обирало по одному переможцю, географія змінилася б. Але, гадаю, не кардинально — бо у 2-х з 5 номінацій столичні театрі взагалі не були представлені.
Ще одна тенденція: зростає кількість постановок, де наявна інклюзивна та, ширше, соціальна складова. Ряд вистав був зорієнтований на дітей з особливими потребами (поряд з лауреатом — «На хвилі» Полтавського театру ляльок — треба згадати і «Мауглі» Миколаївських лялькарів), деякі були частиною більш широких проектів: у «Дванадцятій ночі», підготованій командою професіоналів з Івано-Франківського театру, Шекспіра в оригіналі грають ветерани та волонтери АТО, а «Пеніта-опера», котра зупинилася в одному кроці від фіналу, базується на розповідях пожиттєво засуджених жінок. Очевидно, кількість таких проектів та колаборацій з часом лише зростатиме.
Ну і, зрештою, фінальні результати свідчать про позитивні зміни, про перспективний вектор розвитку (Одеська та Харківська опери, Театр драми і комедії на лівому березі, Одеський театр імені В. Василька, Сумський театр імені І. Щепкіна, Львівський перший театр для дітей та юнацтва, Полтавський театр ляльок) та про сталість уже завойованих позицій (Молодий театр, Київський та Івано-Франківський театри ім. І Франка, «Золоті ворота»). Це — справді лідери театрального процесу в Україні сьогодні. Заради справедливості варто згадати також Львівську оперу і Київську оперету — лише неможливість показів наживо не дозволила їм максимально загострити боротьбу у музичній номінації.
Втім, якось не хочеться застосовувати тут термін «боротьба». Бо всі ми — в одному човні — і театри, і експерти, і кияни, і не-кияни, і великі театри, і маленькі. І всі докладаємо зусиль, щоб наш спільний човен під назвою «український театр» і надалі успішно протистояв усім штормам — як пандемічним, так і енокомічним.
