Художник і його час — одна з найцікавіших і найбільш значущих тем у мистецтві, що лишається актуальною для будь-якої епохи. Адже саме мистецтво найкраще здатне впливати на свідомість людей, формуючи переконання, погляди, настрої. І чим яскравіший митець, тим сильніша його влада над умами, тим більше він має можливостей спілкуватися з глядачем теми матеріального й духовного багатства, що його хвилюють. Підтвердженням цього є новий міжнародний проект «Грабіжники», представлений Національним художнім музеєм. Тут відкрилася персональна виставка одного з засновників українського трансавангарду Романа Жука.
Ось уже десять років художник живе і працює в Амстердамі — місті доволі вільних звичаїв, розкоші та легалізованих легких наркотиків, де важко провести тонку межу між дозволеним і не дуже, реальністю й сюрреалізмом. Можливо, сама атмосфера цього по-своєму унікального міста і надихнула автора на створення робіт, які розповідають про крадіжки, про перерозподіл насилля через мистецтво — підняти теми, що лишаються актуальними й сьогодні.
Унікальність проекту полягає в тому, що художник представляє не окремі полотна, які можуть бути показані в певному порядку на виставочному майданчику, а цикл, який має власну логіку. Тема виставки щільно пов’язана з коштовностями, що можна трактувати як цінності в широкому розумінні — вічні коливання краси, невловимість і неможливість її позначення. Автор розповідає якусь не до кінця зрозумілу історію, в центрі якої опиняються жінки, чоловіки, коштовності, пов’язані між собою злочином, сексуальною інтригою та чимось іще на межі забороненого. Оголені люди в масках, татуювання та їхня схожість на сучасних медіальних персонажів «глянсових» видань — спроба автора звернути увагу, підкреслити існуючу сьогодні заміну істинної духовності на сумнівні цінності. Це прагнення показати, як створюється нова реальність, покликана видати швидкоплинне й неістотне за щось вартісне й важливе. Його «Автопортрет» — гра у зміну соціальної ролі як спроба відхилитися від норм суспільного життя, не що інше, як чиста цікавість у переживанні зовнішніх ознак грабіжника. Роботи Романа Жука — полотно і масло, хоча роботи виглядають так, ніби створені на комп’ютері. Великі полотна балансують на межі кічу. Художник свідомо відмовляється від образів «піднесеного» мистецтва, надаючи своїм персонажам провокаційний, дражливий характер. Теми крадіжок, перерозподілу цінностей підтримуються та розвиваються в циклі Жука в нерозривному зв’язку з темами сучасної культури. Маски-панчохи на обличчях діючих персонажів роблять їх безликими і при цьому чітко визначають: чоловіки — грабіжники, оголені жіночі тіла з коштовностями — об’єкти. І, можливо, тут слід зауважити, що актуальність циклу Романа Жука «Грабіжники» і полягає в бажанні підтвердити, що нова свобода — це свобода не мати і не вживати, це пошук нагоди вирватися з певного зачарованого кола...
