Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Гра в одруження

Гоголівська «естафета» продовжується...
21 травня, 2009 - 00:00
КОЧКАРЬОВ (БОГДАН БЕНЮК ПРАВОРУЧ) Є ТАКИМ СОБІ ДЕМОНОМ-СПОКУСНИКОМ, ЯКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТУЄ З ДУШЕЮ СВОГО ДРУГА ПОДКОЛЬОСІНА (ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ) / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

На сцені Національного драматичного театру ім. І. Франка — «Одруження» у постановці Валентина Козьменка-Делінде. Певно, глядачі пам’ятають постановку цього твору Юрієм Одиноким у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, а в ролі Подкольосіна — Володимира Горянського. У версії ж франківців горе-нареченого грає Олексій Богданович, тому динаміка та темпоритм вистави задаються з першої сцени...

Інтерпретувати Гоголя складно. Адже характери його творів виписані настільки скрупульозно, майстерно, з увагою до кожної деталі, що здається, для режисера немає жодного шансу змінити акценти. Можливо, хіба довести актуальність гоголівських типів як ілюстрацію суспільних вад та пороків. Хоча, переглядаючи виставу Валентина Козьменка-Делінде, можна здогадатися, що режисер дозволив собі й деяке творче хуліганство. Як ми любимо говорити, «режисерська концепція», «сучасна інтерпретація» — все це у виставі «Одруження» читається. І це, в усякому разі, тішить.

Мабуть, немає сенсу переказувати відому історію про нареченого-втікача, котрий став обранцем Агафії Тихонівни, але, рятуючись від сімейного щастя, вистрибнув у вікно. Врешті, справа й не в цьому. Складається враження, що у цій сценічній інтерпретації відомого тексту важливим є не стільки конфлікт, скільки обставини існування цього конфлікту і, звісно, характери та психологічні орієнтири дійових осіб, які беруть учать у його вирішенні.

Подкольосін погоджується свататися до Агафії Тихонівни (Ірина Дорошенко), приймаючи допомогу і свахи Теклі Іванівни (Любов Кубюк), і свого товариша Кочкарьова (Богдан Бенюк). Він обережний, але, здається, сприймає цей епізод свого життя як азартну гру. Й сам лякається, що «виграв». Олексій Богданович досить органічний у своїх стосунках із гоголівськими текстами (згадаємо хоча б його Чичикова у виставі «Брате Чичиков» Олександра Дзекуна). Саме тому він із легкістю не просто грає роль Подкольосіна, але й грається можливими додатковими смислами.

Кочкарьов (Богдан Бенюк) є таким собі демономспокусником, який експериментує з душами Подкольосіна та Агафії Тихонівни, немов маріонетками, керуючи їхніми долями. Складається враження, що йому абсолютно не важливий результат власного «дослідження», а знову ж таки — сам процес, немов захоплива гра. Тому його навіть тішить, що навколо нареченої зібралася чимала компанія: закомплексований, але балакучий Яїчниця (Василь Мазур), удавано стриманий моряк Жевакін (Лесь Сердюк), мрійник Анучкін (Олександр Логінов).

Досить показовою є сцена у вітальні Агафії Тихонівни, яка якнайкраще ілюструє саме гру між нареченими: вони зібралися всі разом, але місця, аби сісти, на всіх не вистачило. Тож гості приходили й сідали один одному на коліна — і відчували себе досить комфортно. Ніякого суперництва — таке собі партнерство.

Тип грайливої відьми у виставі відтворює Любов Кубюк у ролі свахи. Текля Іванівна робить свою справу, немов розважаючись, заграє, кокетує. Сценографічне вирішення вистави «Одруження» є лише вдалими апартаментами для режисерських витівок та акторських трюків. Тому є й вікно (інакше куди тікати «щасливому» обранцю?), і диван (де ж моститися женихам один одному на коліна, а Подкольосіну вести «неоднозначний» діалог зі свахою). Правда, на певному етапі, фіксуючи ігрові трюки, виникає ефект дежа вю. Де, мовляв, ми могли бачити подібне? І раптом... Сценічні алюзії із постановки «Тартюфа» В. Козьменка-Делінде. І реприза «сидіння верхи», й еротичні мотиви, й акторське «два в одному», або ж «один у багатьох»: у «Тартюфі» — два Тартюфа, в «Одруженні» — у ролі Дуняши, Степана, компаньйона Старикова, візника, а в фіналі вистави й у образі автора дійства — Миколи Васильовича Гоголя (Дмитро Ступка).

Разом із тим вистава «Одруження» сприймається досить цілісно, викликає цілий каскад емоцій (до речі, емоційний фон великою мірою підтриманий і музичним рішенням — російські романси у виконанні американського актора російського походження Юла Бриннера). І, як не крути, все у режисера начебто і «сходиться»: і гоголівська іронія, і сучасні акценти, й акторські репризи, створюючи в результаті велику гру, ім’я якій — Театр...

Олена ВАРВАРИЧ, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: