10 і 12 травня Ліпцин презентує свою версію гоголівської класики — «Гравці». Театрали цієї події не оминуть, оскільки Олег Ліпцин — режисер самобутній, творчий, цікавий, а кожна його нова робота — підсумок пошуків і оригінальних знахідок. У своєму режисерському активі Олег Ліпцин має понад п’ятдесят постановок на сценах Києва, Москви, Сан-Франциско, Парижа; йдуть його вистави в Канаді, Німеччині, Австрії, Іспанії, навіть у далекій Індії. Ліпцин не лише відомий режисер, а й прекрасний актор, що яскраво розкрився в п’єсах Гоголя, Достоєвського, Горького, Хвилевського, Дармса, Софокла, Беккета (понад тридцять ролей). Він ще й прекрасний педагог — художній керівник Київського магістерського курсу режисури драми, професор драматичного мистецтва Франції, провідний викладач Вищої школи кіно і телебачення Німеччини, викладач кафедри акторської майстерності (Москва)... Олег Феліксович Ліпцин завоював численні театральні премії, зокрема «Експеримент» Спілки театральних діячів України та «Київську пектораль» (за кращу режисуру та кращу виставу)...
— У мистецтво мене привело щось зовнішнє, дане нам ззовні. Мені не здається, що є якась логіка приходу в мистецтво, внутрішня, людська, — зізнався Олег Ліпцин. — Можливо, талант є якимось передчуттям того, що ми називаємо мистецтвом, тобто трохи іншого простору, іншої реальності нематеріального світу... Від моменту народження, а вірніше, зародження, людина вже запрограмована. Тяга до мистецтва близька нашій генетичній пам’яті, або передчуттю майбутнього... Моя сім’я технічна, доволі прагматична. Але за душевним складом мама була для мене таким внутрішнім поштовхом. За батьківською лінією чітко простежується музичне коріння — бабуся, дідусь... Таткова мама була в дитинстві музичним вундеркіндом. Досі я не можу розлучитися з прекрасним, дуже старим, давнішнім німецьким фортепіано. Відчуваю, що якийсь зв’язок через нього є із зовнішнім світом...
Швидше за все, саме цим керувався молодий інженер Олег Ліпцин, коли в 1983 р. вступив до ДІТМ на акторсько-режисерський курс корифеїв сцени Михайла Буткевича і Анатолія Васильєва. Далі була робота в московській «Школі драматичного мистецтва», театрі «Шаубюне» (Німеччина). Олег Ліпцин займається театром тому, що людині властиво самовиражатися, це його професійна діяльність, він живе цією роботою. Хоча це зовсім не означає, що нічого іншого Олег робити не вміє (за першою освітою він інженер), але театр Ліпцину подобається понад усе.
— Для мене режисерський підхід — процес моїх стосунків із професією, — говорить Ліпцин. — Я прагну зрозуміти драматургічну структуру тексту, переусвідомити її, пояснити акторам, допомогти їм оволодіти цією структурою, оформити акторську гру в єдине ціле — у виставу. Моє життєве кредо стосовно акторів: «Ваша свобода — це моя усвідомлена необхідність. Для мене саме актор є головною фігурою в театрі. Саме він — король сцени!
Олег Ліпцин, один із небагатьох українських режисерів, якого ще в 90-х запросили робити постановки за кордоном. Його професійна акторська діяльність почалась у 1997 р. в Сан- Франциско, куди він був запрошений на роль Барона в п’єсі Горького «На дні». Пізніше, вже як режисер, Ліпцин здійснив у Сан-Франциско, в Шелтон-театрі, постановки «Весілля» за Гоголем і «Вишневий сад» за Чеховим. Саме в Шелтон-театрі Олегу Ліпцину вперше довелося пробувати себе в новій якості — викладача.
— Власне процес навчання в ДІТМ передбачає, що коли ви вчитеся режисурі, то одночасно опановуєте і акторський фах, — продовжує розмову режисер. — Так вчили мене мої вчителі. Поняття режисер і актор невіддільні одне від одного. Я не думаю, що можна стати серйозним режисером, не розуміючи зсередини акторство, хоча, можливо, і ніколи не виходячи на сцену перед глядачами. Наприклад, Анатолій Васильович Ефрос ніколи не грав на сцені, але мені пощастило побувати на його репетиціях: ви б бачили, наскільки артистичні були його покази, скільки в них акторства...
10 і 12 травня в Київському театрі на Подолі відбудеться прем’єра вистави «Гравці» за Гоголем. Взагалі для мене Гоголь — один із головних авторів, найближчих і найулюбленіших письменників. Хоча Микола Васильович писав російською, але духом належав Україні: її пейзажам, пісням, культурі, побуту, обрядам. «Гравці» — прекрасна п’єса геніального класика. У цьому творі краще за самого Гоголя нічого не скажеш. Я намагаюся правдиво прочитати автора, а не нав’язувати автору себе: не намагаюся займатися самовираженням, а прагну почути письменника. Але оскільки п’єса ставиться в наші дні, то у виставі буде присутньою реальність сучасного світу...
Однією з особливостей нової роботи Олега Ліпцина є те, що він не ставить п’єсу, а вигадує виставу. Для цього режисера театр цікавий моментом звернення людини до самої себе.
Театр на Подолі пішов на компромісний варіант, поєднавши репертуарний проект із антрепризним. Задіяні не лише актори трупи, але й актори з інших театрів, міст і навіть країн. Ліпцин запросив для участі в «Гравцях» чудового литовського актора, свого колишнього сокурсника по ДІТМ Гедемінаса Садрявічуса. За словами режисера, він планує показувати цю виставу не лише в Києві, але й возити як антрепризний проект іншими містами та країнами.
— Творчість передбачає звільнення від власного «я», — говорить О. Ліпцин. — У виставі я надаю акторам свободу, тому складова їхньої участі в процесі постановки зростає, а поле нашої спільної діяльності розширюється. Я чітко усвідомлюю, що слід обмежувати в акторській грі, а чого чіпати не можна, щоб актор зумів звільнитися від власних штампів і перейти в новий для себе стан...
