Дитячий письменник Григорій Остер на вигляд людина дуже серйозна, навіть сувора. Він майже не посміхається. Натомість усі інші регочуть, читаючи його "Капосні поради" або дивлячись уже класичний мультфільм "38 папуг". Остер - автор десятків книжок, за його сценаріями знято понад 70 анімаційних стрічок. Відкривший новий "капосний" жанр у російській літературі, він став розповсюджувати його на педагогіку, фізкультуру, побут... за що й здобув загальне визнання та любов. У письменник 5 дітей і дружина, яка видає шикарний гумористичний журнал "Сатир і Ко".
- Що вас спонукало почати давати дітям "Капосні поради"?
- Ідея виникла спонтанно. Якось я написав вірша і, раптом, зрозумів, що це капосна порада. А взагалі моє творче завдання полягає в тому, аби виховати якомога більше неслухняних дорослих людей. Адже я ріс у ті часи, коли суспільство всіма силами прагнула зробити дітей слухняними, виховати в них цілковито некритичне ставлення до того, що їм кажуть дорослі. А зі слухняних дітей виростають зрештою слухняні дорослі, з якими можна робити що завгодно. Ось я і спробував дітей від цього врятувати. Я ж іще за часів тоталітарного режиму вигадав оці "Капосні поради".
- Але зараз інші часи. Мабуть, і поради потрібні інші?
- А я й вигадав "Капосні поради - 2", з цілком новим завданням. Перші "Капосні поради" - це була оборонна тактика, а тепер - наступ. І як будь-який атакуючий я маю поводитись обережно. Не хочу виховати дітей, які плюють на оточення. Навпаки, мої "Капосні поради" дають, сподіваюсь, дітям можливість стати нормальними людьми.
- Вам доводилось мати справу з людьми, які не розуміють гумор, з чиновниками, наприклад?
- Я зустрічався з чиновниками, які чудово розуміли гумор, були добре освіченими, веселими, розвинутими людьми. Але оскільки їх годувало саме чиновництво, їхнім головним завданням було всидіти в своєму кріслі і не втратити привілеїв і різних задоволень. Тому вони казали мені: "Не можна!" Хоча розуміли, що треба. Я знав одну таємницю боротьби з ними. Вони всі дуже побоювались скандалу. Я приходив до них і казав: "Я автор мультфільмів про слоненя, мавпеня, папугу, котика на ймення Гав, які дуже подобаються онукам того Чингачгука, який сидить там, нагорі. І якщо я йому скажу, що мені заважає якийсь Пупкін, знаєте, що йому за це буде?!" Інколи це спрацьовувало. Але, звісно, не завжди. Вони вміли тримати оборону й були серйозними ворогами. Діяли, як партизани. Неможливо було виявити, хто саме заборонив той або інший мультик чи твір.
- А зробити цих чиновників персонажами своїх творів спокуси не виникало?
- Я ніколи не був дисидентом. Я просто писав про хороше й погане. А вони завжди в негативних персонажах впізнавали себе.
У мене була така історія в книжці "Петько-мікроб". Людина носила портфель з теорією, в неї посада була така - носій теорії. За нею нічого не виходило, але він повинен був її носити. Так мене за цей портфель страшенно ганили. Просто марксистсько-ленінська теорія, за якою нічого не виходило, впізнавала себе в цьому портфелі. А я цього, між нами, й на думці не мав.
- У вас не виникало бажання написали "Капосні поради" для дорослих?
- Я не пишу "Капосні поради" для дітей чи для дорослих. Це поради для істоти, яка з дитини перетворюється на дорослого. Це єдине ціле, й практичного змісту немає в тому, аби писати навмисно для дітей або дорослих.
Учись розстібувать гачки
Й платтячко знімати.
І не кажи:
"Хлопчисько я й суконь не ношу!"
Ніхто не знає, що тебе
в подальшому чека,
І раптом будь-які знання
Ще знадобляться нам.
Цю пораду діти розуміють по-своєму, а різні дорослі по-різному.
- Кажуть, Ви захопились "капосною" гімнастикою й пишете про неї книжку.
- Та не капосна та гімнастика! Книжка називається "Уроки на все житті". І в цій книжці багато нових предметів. Це "склопотаніка" . Кожна людина має знати, де й за яких обставин вона може "склопотати" прочухана. Це "брехатура". Досить брехати кустарно, час створювати високохудожні "брехатурні" твори. Це "вискультура" - величезний комплекс вправ, які можна робити весело. А ще такий чудовий предмет як "всеначхімія".
- За чутками, ви зараз готуєте великий проект на телебаченні?
- Я хотів би, щоб це називалось "Недільна школа", а телевізійники хочуть назвати "Остер-клас". Це передача включатиме фізкультуру й анкцизьку мову. Наприклад, спитають тебе: "Де ти був, чому так пізно повернувся?" Відповідай анкцизькою: "Люпі відкулились, занюпилися". Не чіплятимуться. Режисером передачі, можливо, буде Михайло Єфрємов. Щоправда, він вимагає, аби я з'являвся в кадрі. А я цього боюсь.
- Чому?
- Мені, звісно, подобається популярність. Але така, аби її можна було вмикати й вимикати. Як письменник я стаю відомим, коли відрекомендовуюсь, наприклад. А коли мовчу, то мене ніхто не знає. Я можу носити штани, які хочу, їздити на такій машині, яка мені подобається. І ніхто не казатиме: "Який сором йому мати таке авто". Чимало яких утіх може мене позбавити саме популярність!
- В тому числі й "у носі подлубатися"?
- Аякже! Це одна з найголовніших життєвих утіх!
