«Пішов з життя Григорій Зіскін- чудовий режисер, якого в Києві знають по постановкам вистав на Анну Варпаховську:" Бабине літо "," Дядечків сон "," Прощальне танго "," Наша кухня "," Спасибі, Марго! "," Сімейний вечеря "," Іграшка для мами "," Закулісна комедія "..., - написала на своїй сторінці в facebook Яна Іваницька, перекладачка. - Він же був головним режисером Театру ім. Л.Варпаховського (Монреаль, Канада), який створила Анна Варпаховська. Найбагатша насичена творча біографія: робота на телебаченні, де Григорій Давидович ставив спектаклі з видатними артистами - Анатолієм Папановим, Світланою Немоляєвої, Еммануїлом Віторганом, Оленою Соловей ... Потім еміграція в Канаду - і знову режисерські перемоги. Крім Театру ім. Варпаховського, безліч постановок, в тому числі "Чайки" Чехова в театрі Кентавр (Монреаль), яка була визнана кращою прем'єрою сезону ...
Не віриться, що БУВ ... Інтелігентний, уважний, чуйний, з гумором, нескінченними цитатами з поезії і легкими піснями на устах ... таким і запам'ятався. У тому числі своєї рідної сестри - Ганні Варпаховської. Анюта, рідна, тримайся! Ми всі, які тебе любимо, поруч всіма думками! А Григорій Давидович назавжди залишиться з нами - в наших серцях, нашій пам'яті і в Твоїх з ним загальних постановках на Київській сцені! Обіймаю Тебе через океан »!
- Останні п'ятнадцять років життя надзвичайно талановитого режисера Григорія Давидовича Зіскіна були пов'язані з Національним театром російської драми ім. Лесі Українки.- Здавалося ми його знали завжди, - підкреслює Борис Куріцин, театрознавець, керівник літературно-драматургічної частини Театру ім. Лесі Українки. - Його приїздів завжди чекали, починаючи від вахтера і закінчуючи акторами театру. Завжди підтягнутий, іронічний до себе і навколишньої його дійсністі. Навколо нього завжди панувала аура добра і світла, тихий голос, м'який характер і при цьому твердість у відстоюванні своєї позиції. Вистави Зіскіна наповнені ефіром добра, тепла і світла, а головне дають глядачам надію на те, що все буде добре, і життя проживаємо не дарма. Я можу про Григорія Давидовича писати багато і з задоволенням. Неймовірно шкода, що всі ці та інші слова я не встиг йому сказати за життя. Хоча я впевнений, він знав і відчував ту любов, повагу і благоговіння, яке його оточувало де б він не з'являвся. Його спектаклі любили і продовжують любити глядачі. Пам'ять про Григорія Давидовича або, як його багато ласкаво Гришенька, буде жити довго, довго. Ми всі - і по цей і по той бік рампи, зі творці його вистав, і вдячні глядачі будемо пам'ятати цього світлого, талановитого людини Григорія Зіскіна завжди!
