Відомий український кінорежисер повідомив шанувальникiв своєї творчості, що його багатостраждальний фільм-епопею «Богдан-Зиновій Хмельницький» нарешті побачать глядачі. Ця остання робота майстра кінематографії дуже важко народжувалася. Довгі сім років Микола Павлович «пробивав» картину, знімаючи уривками, коли вдавалося знайти гроші. Була навіть дворічна перерва, інколи здавалося, що фільм так ніколи й не буде дознятий...
— За два роки багато чого відбувалося, — пригадує Микола Мащенко. — Я прочитав чимало критичних статей, і хоча ми, режисери, не любимо критики, маємо вишукувати в ній істину. Наприклад, епізод «Похорон» народився після прочитання рецензії Вадима Скуратівського на наш перший фільм «Богдан-Зиновій Хмельницький». Критик написав, що у картині мало показаний народ, багато батальних сцен, що немає народної думки про гетьмана, а у сотнях пісень його не тільки славили, а й лаяли... Богдан Хмельницький дійсно був неоднозначною постаттю. Наприклад, історики кажуть, що Богдан мав неврастенічний характер. Він міг з малої причини розплакатися, так само — без особливої причини розлютитися так, що вихоплював булаву й навіть спересердя міг декому й голову розбити. У фільмі треба було багато розповісти про нашого героя, щоб окремими епізодами, через постать Хмельницького, відтворити суть того часу та непрості події. Історія не простила Богданові ні поразки під Берестечком, ні Зборівської угоди, ні навіть Переяславської ради... Важливим предметом нашої картини є внутрішній стан усієї армії — кожного козака, кожного полководця й самого Богдана...
Мащенка називають останнім романтиком. Микола Павлович каже: «Романтизм — могутня сила. Найнебезпечніше митцю відійти від самого себе. Буває, схопиш щось — і щось народилося від побаченого. Можна зняти кадр під впливом емоцій, але він залишиться чужим. Тому треба бути самим собою в кожному кадрі, у кожному епізоді. Бо митець тим і ціниться, наскільки він є справжнім».
Кінорежисер у кожній своїй картині приділяє велику увагу роботі з акторами, костюмам, гриму, навіть інтонаціям, жестам, і це стосується не лише виконавців головних ролей, а й масовки. Наприклад, виїжджаючи на натурні зйомки, мащенківська команда обходила навколишні села, аби знайти цікаві типажі. «Гармонія — робота режисера й актора, — підкреслює Мащенко. — Найголовніше — це робота актора, режисера й оператора. Бо, врешті- решт, на екрані залишається актор — представник групи, який має донести все те, заради чого працював весь наш колектив».
Мащенко не любить кінопроб. Він бачить актора і відчуває, чи зможе зіграти той запропоновану йому роль, чи ні. У нього в картинах знімалися легендарні майстри: Миколайчук, Степанков, Брондуков, Гаврилюк, Демидова, Соловей, Лучко, Бондарчук. Саме Микола Павлович відкрив Конкіна та Харитонова. Він часто запрошує маловідомих акторів — «незамилені обличчя». Йому подобається, коли актори, що грають близьких родичів, схожі між собою. «Оця схожість впливає на мене, я вірю в них, а віра режисера підсвідомо вловлюється акторами, і їм стає легше працювати. Без цієї віри актор, навіть дуже талановитий, нічого не може зробити», — каже режисер. Під час знімального періоду виконавець головної ролі Богдана Хмельницького Володимир Абазопуло (актор Театру ім. І. Франка) захворів, потім переніс важку операцію, але мужньо працював на майданчику. За словами Мащенка, це буде знакова роль у творчій долі актора. До речі, на другу серію фільму Микола Павлович запросив випускника операторського відділення Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Костянтина Терешкова (він вже асистував оператору у фільмах Романа Балаяна та Сергія Маслобойщикова) і вважає, що картина від цього лише виграла.
«День» двічі робив фоторепортажі зі знімальних майданчиків «Хмельницького». Цікаво було бачити «кінокухню». Так, знайомство з новим членом кіногрупи Мащенко розпочинав, прискіпливо вглядаючись «очі в очі» бо вважає, що це найкращий тест зрозуміти, чи має претендент одну групу крові з командою. Коли звучала команда «Тихо, зйомка, мотор!», то навіть було чути, як муха пролетить. А ще режисер ніколи не позував перед фотокамерами, і якщо хтось із сторонніх пчихнув, то міг «вилетіти» з павільйону під мащенківське «смачне» слівце. Втім, ніхто не сердився на майстра, бо розумів: він у творчому процесі народження омріяного та вистражданого фільму. Наскільки режисеру вдалося свої фантазії втілити на екрані, ми скоро дізнаємося.
Сьогодні Микола Павлович відчуває себе майже іменинником, бо картина скоро виходить у прокат. Прем’єра намічена на 4 травня. Стрічку побачать не лише у Києві, а проведуть турне по найбільших містах України, презентацію присвятять 360 річчю українського визвольного руху(в прокат фільм вийде 8 травня). Як повідомила голова Держслужби кінематографії Ганна Чміль, пл анується, що «Богдана- Зиновія Хмельницького» повезуть на різні фестивалі, зокрема, до Канн і Нью-Йорку; пройдуть покази у Росії та Канаді, а тому вже зробили дубляж стрічки із субтитрами англійською та російською мовами.
