Серед вітчизняних мистецьких колективів, яких драматичне ХХ століття розкидало по світах, найбільшу популярність у довоєнній і післявоєнній Європі, а також за океаном, здобули уславлені хори під управлінням Олександра Кошиця (1875—1944 рр.), Сергія Жарова (1896—1885 рр.), Миколи Кострюкова (1898—1966 рр.), Дмитра Котка (1892—1982 рр.), Нестора Городовенка (1885—1964 рр.). Завдяки їм слухачі на різних континентах мали можливість прилучитися до високих надбань хорової культури слов’ян, серед яких особливою красою і мелодійністю відзначається спів українців. А тому їх завжди охоче запрошували до себе диригенти різних емігрантських хорів, що з’явилися на той час у Франції, Німеччині, Чехії та в інших країнах.
Про хор Донських козаків Сергія Жарова, який, за висловом одного із сучасників, «зводив з ума весь світ», до недавнього часу було майже нічого невідомо. І це не дивно, бо колишня комуністична система на багато десятиріч заборонила згадувати незвичайний мистецький колектив у будь-якому виданні. Була й інша причина тривалого замовчування. Час його великої популярності за кордоном припав на 20-і й 30-і роки минулого століття. Це був період жорстокої боротьби радянської влади з церквою, з традиційною хоровою культурою, велику частину якої складала духовна музика. На неї тоді також встановлювалася сувора заборона. Колишніх співаків церковних хорів, як і священнослужителів, відправляли до таборів. Повернутися звідси судилося небагатьом.
Хор мав у своєму репертуарі велику кількість церковних піснеспівів, які завжди виконувалися в його концертах у першому відділенні. Цим Сергій Жаров підкреслював духовну суть національної пісенної традиції. У його великому архіві збереглася одна карикатура. На ній намальований Сталін, який заткнув вуха, щоб не чути співу хору.
У ті роки козацтво півдня Росії знищувалося репресивною машиною під корінь, як і його багата музична культура. Платівки із записами хору, котрі випускалися за кордоном, поширювалися в радянську добу напівлегально серед невеликого кола справжніх цінителів хорового співу. В Україні про цей унікальний мистецький колектив й до цього часу мало кому відомо, за виключенням вузького кола фахівців.
Лише в другій половині 90-х років минулого століття хор Сергія Жарова повернувся на свою Батьківщину. Йому почала віддаватися належна шана. Так, зокрема, значну колекцію грамплатівок із записами хору, концертних афіш, фото зібрав настоятель Благовіщенського храму, що на Василівському острові Санкт-Петербурга, протоієрей Андрій Дьяконов. А московському музикознавцю Світлані Звєрєвій з неабиякими труднощами шляхом тривалих перемовин із власником домашнього архіву диригента вдалося домовитися про передачу із США великої кількості матеріалів про Сергія Жарова (майже 3000 одиниць) і його легендарний хор, які тепер знаходяться в Центральному музеї музичної культури ім. Глинки. Збірники творів духовної музики і російських народних пісень у виконанні хору кілька років тому були випущені видавництвом «Русская лира» (Санкт-Петербург), Московським подвір’ям Свято-Троїцької Сергієвої лаври, продюсером Ігорем Матвієнком та іншими духовними центрами Російської Федерації.
Сергій Олексійович Жаров не був козаком. Він народився 1897 року (за деякими відомостями, 1896 року) в Костромській губернії, у місті Макарьєв. З ранніх дитячих років у нього проявився бездоганний музичний слух. Після здобуття освіти став професійним музикантом. У 1917 році закінчив Московське синодальне училище. Його педагогами були Олександр Кастальський, Павло Чесноков і Микола Данилін. Із стін цього училища виходили не тільки високоосвічені регенти, вчителі співів, півчі, але й композитори духовної музики.
У роки Громадянської війни Сергій Жаров потрапив на службу в 3-ю Донську дивізію генерала Федора Абрамова, і саме тут доля до кінця днів пов’язала його з донськими козаками. На власні очі Сергію Жарову довелося побачити всі жахи братовбивчої війни і жорстокості нової влади, котру встановлювали більшовики.
Наприкінці жовтня 1920 року генерал Петро Врангель почав евакуацію Добровольчої армії з Криму. Сто двадцять шість кораблів прийняли на борт тисячі людей і відправилися до турецьких берегів. Після прибуття сюди біженці розділилися на три групи. Табір донських козаків опинився неподалік від Константинополя. Умови були надзвичайно важкими — козаки вимирали від виснаження і хвороб. Жити довелося в бараках, на яких не було навіть даху, і в землянках. До всіх бід додалося найгнітючіше — туга за батьківщиною, відчуття безвиході, невпевненості в завтрашньому дні. Втіху знаходили лише у вечірній молитві разом із полковим священником.
Для зміцнення бойового духу біженців командування табору в турецькому містечку Чилингир прийняло рішення зібрати козачий хор, який би брав участь в церковних службах. За цю справу молодий офіцер Сергій Жаров взявся з великим ентузіазмом. За лічені тижні диригент відібрав тридцять професійних співаків із складу козаків. Почалися дні репетицій. Партитур під руками не було, а тому диригенту довелося відновлювати їх по пам’яті. Сергій Жаров завів у хорі сувору дисципліну, котрої дотримувався в усі роки своєї великої творчої діяльності. Сам він відзначався непростим характером, та його принциповість і висока вимогливість до співаків дали великі результати. Невдовзі хор здобув всесвітню славу. Уперше він співав на молебні 19 грудня 1921 року в День Святого Миколая, який вважається датою заснування Хору донських козаків під управлінням Сергія Жарова.
Через деякий час хор переїжджає до Греції і поселяється на острові Лемнос в Греції. Згодом російська балерина Тамара Карсавіна допомогла співакам перебратися до Болгарії. Диригент хотів знайти місто, де можна було б осісти на тривалий час. Йому запропонували їхати до Франції. Шлях сюди пролягав через Австрію. У Відні Сергій Жаров зустрівся з директором концертного бюро Хеллером, який пам’ятав його ще по Синодальному хору маленьким хлопчиком, коли той гастролював по Європі. Хору влаштували прослуховування — і результат виправдав усі надії. 4 липня 1923 року в королівському палаці Хофбург із великим успіхом відбувся його виступ. Саме з цього історичного концерту розпочалися тріумфальні виступи хору Донських козаків по всьому світові.
У 1924-му він дав свої перші концерти в Німеччині (Мюнхен, Гамбург), потім виступав у Бельгії, Голландії, Великої Британії і в 1926 році — у Франції. Сотий концерт відбувся у Будапешті в 1928 році. Виступи хору проходили в королівських палацах: перед монархами — болгарським царем Борисом, англійським — Георгом V, датським — Кристіаном, шведським Густавом. До 1930 року хор проспівав понад 1500 концертів!
Він подорожував по різних континентах до 1939 року, доки не розпочалася Друга світова війна. Хористам вдалося своєчасно переїхати до США, де за деякий час вони змогли одержати американське громадянство. З великим успіхом хор гастролював у Мексиці, на Кубі, в Південній і Центральній Америці, в Канаді, Індії, у Південній Африці. Усі концерти проходили з аншлагами. Багато творів на нескінченні вимоги захопленої публіки хор виконував по кілька разів. У Голівуді він знявся в кількох фільмах.
У 1945 році хор побував у Німеччині з концертом у Франкфурті-на-Майні, виступав перед американською окупаційною армією і штабом генерала Ейзенxауера. Наступного року вирушив в 7-тижневе турне по Японії. Хор Сергія Жарова був першим західним мистецьким колективом, якому дозволили співати в імператорському палаці перед самим імператором. У тому ж році хор виступав із великим успіхом у містах Австралії.
Сергій Жаров вкладав у працю з хором увесь свій потужний від природи талант. І в цьому він був невтомним. Легкими жестами він досягав незвичайної злагодженості, наповнюючи звучання кожного твору динамічною енергією. Диригент зумів об’єднати голоси своїх співаків в один звук. І, незважаючи на дивовижну гармонію співу, голос кожного окремого артиста не губився. Незвичайна творча оригінальність цього неперевершеного хору полягала і в тому, що чоловічі голоси в ньому звучали в діапазоні змішаного хору. Це новаторство вперше увів у хорову практику Сергій Жаров. До нього цього не було ні в кого. Особливою красою і силою відрізнялися високі тенори, що співали фальцетом і низькі баси (октавісти). Оригінальна темброва наповнюваність звуку і його чистота досягалась і тим, що частина хору співала закритим ротом. Завдяки цьому диригент значно розширював рамки своєї творчості. Своїм чутливим серцем він міг проникнути у внутрішній зміст твору, який виконувався, і видавав його на поверхню мімікою, лаконічними жестами. Диригував, рухаючи тільки своєю головою, очима і пальцями. Такій жестикуляції Сергія Жарова навчив Сергій Рахманінов, відомий не тільки як композитор й виконавець, але і як блискучий диригент. Узагалі, багатою і складною є багатоголосна хорова партитура пісенних творів, гнучка її звукова динаміка, яка чутливо йде за словом, але особливою окрасою донських пісень є дискант. Як пише один із дослідників, коли він виконувався високим чоловічим голосом хору Сергія Жарова, ставав подібним жайворонку в степу, який стрімко здіймається над голосами тих, що співають, вплітаючись яскравою ниткою в складний узор хорової тканини.
Високу оцінку виконавській майстерності унікального хору давали вітчизняні і зарубіжні критики, професійні виконавці. Сергій Рахманінов дуже любив цей хор і неодноразово підтримував Сергія Жарова в його новаторських аранжуваннях і оригінальному прочитанні своїх творів. Федір Шаляпін, будучи великим знавцем і виконавцем російської пісні, духовних творів, віддавав належне співочій майстерності хористів. Він також виступав у ряді концертів із хором Сергія Жарова. Спеціально для нього робили аранжування і писали твори такі відомі композитори хорового мистецтва, як Костянтин Шведов, Олександр Гречанінов та інші.
Щороку хор виїздив на увесь концертний сезон до Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Іспанії і Голландії, до скандинавських країн. Він виступав не тільки в палацах, великих концертних залах, а й в соборах і церквах, які були завжди переповненими. Преса багатьох країн навперебій писала схвальні рецензії про грандіозні концерти хору Сергія Жарова, що також транслювалися і по радіо.
Репертуар мистецького колективу становив понад тисячу творів духовної музики, вітчизняної, зарубіжної музичної класики, народної пісні. Чільне місце тут займало й українське хорове мистецтво. Особливо любив Сергій Жаров виконувати зі своїм хором духовні концерти Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Кирила Стеценка, розспіви Києво-Печерської лаври, різдвяні колядки й щедрівки в обробці Миколи Леонтовича («Ой, в Єрусалимі рано задзвонили», «На Йорданській річці»), українську народну пісні «Закувала та сива зозуля» та інші твори. Тож цей мистецький колектив із великою майстерністю популяризував у світі й високу музичну культуру нашого талановитого народу.
Через хор Сергія Жарова пройшло понад 300 співаків. У перший період своєї діяльності він налічував до 70 співаків. У різні роки в ньому співало немало співаків українського походження. Особливо чудовими голосами відрізнялися баси-октавісти Ніл Рева, Михайло Вільховий, Георгій Тимченко, баритони Архип Левченко, а також Леонід Луговський, Іван Хлібка. На початку діяльності хору склад співаків був стабільним, тут були корінні донські козаки. В подальшому хор поповнювався емігрантами, які потрапили до Західної Європи у 20-і роки і після Другої світової війни.
За рік давали 250 і більше концертів. Не всі співаки могли постійно переїздити з країни в країну і бути відірваними від своїх родин. Тож потрібно було бути подвижником, не розлучаючись з хором ні на день. Такими були Сергій Жаров та ще кілька співаків. В останні десятиріччя в його хорі співало 25 чоловік, які по силі голосів могли замініти значно більший колектив.
До 1962 року було випущено 11,5 мільйона платівок із записами хору Сергія Жарова (тільки в Німеччині їх випустили 2,5 мільйона)! Німецьке музичне товариство «Deutsche Grammophon Gesellschaft» встановило новий спеціальний приз-премію, яким нагороджуються кращі музичні колективи щорічно — «Золотий грамофон». Перша премія «Золотого грамофона» вручена Сергію Жарову і його хору. Усього за весь період диригування Сергієм Жаровим цей феноменальний колектив дав близько 10 тисяч концертів у багатьох країнах світу.
Гастрольні подорожі хору тривали до 1979 року — до того часу, доки мав сили легендарний маестро. Помер Сергій Жаров у досить поважному віці 6 жовтня 1985 року у місті Лейквуд (Нью-Джерсі), що поблизу Нью-Йорка. Нині існують два Донські хори Сергія Жарова — в Німеччині та США, керують його учні.
