Поділивши світ на хронопів і фамів (і всяких інших надійок),
Хуліо Кортасар, як яскравий приклад талановитих істот, які завжди веселі,
полюбляють робити несподівані подарунки, а також вішають замість годинника
на стіну артишок, а потім його з’їдають (напевно, тому завжди запізнюються
на поїзд), навiв «великого хронопа» Луї Армстронга. Як істинний хроноп,
Армстронг однаково сприймав як банальну відносність i залізничний розклад,
і дату власного народження. Тому 4 липня 1900 року — це не більше, нiж
привiд, оскільки до самого музиканта ця дата навряд чи має стосунок (в
бідних негритянських кварталах, коли наставав час одержувати паспорт, багато
які з тих, котрі знати не знали і відати не відали про день свого народження,
оголошували, що народилися в День незалежності США, а що стосується 1900
року, то, кажуть, що Сечмо, побоюючись мобілізації, зменшив собі років
із три-чотири).
Біографів в Армстронга багата, і в кожного своя версія,
коли народився геній. Мені ж особисто подобається така. Моя власна, що
грунтується ні на яких фактах і дослідженнях, а тільки на якомусь майже
тілесному відчутті. Мені розповіли одну історію (пізніше я дізналася, що
це розповідь зі спогадів його четвертої і останньої дружини — Люсілл),
в якій Армстронгу було 40 років і він, заворожений, дивився на новорічну
ялинку, не давав її розбирати, возив за собою по всій Америці (було це
на гастролях), а потім признався, що це була його перша в житті ялинка.
Так ось тоді мені видалося, що Армстронг народився на Різдво, бо якщо так,
то, за дитячою логікою, все ставало на свої місця: великий хроноп, подарунок
людству.
І взагалі, навіщо легенді паспортні дані? Адже легенда
народилася абсолютно не тоді, коли народився Армстронг — хлопчик-жебрак,
який доношував штани дружків своєї матері. Йому було вже близько тридцяти,
коли він зрозумів, яке непідробне захоплення викликає його гра та виразна
міміка у відвідувачів кабаре «Сансет», куди заради нього приходили не тільки
Бінг Кросбі та Хоугі Кармайкл, але й проста американська братва, щоб послухати
і прослiзитися від надміру почуттів або нестримного реготу, — слухання,
що асоціюється в нинішніх прихильників кастета і нагана скоріше з філармонічними
смаками шкільних відмінників. Середньостатистичний «браток» тепер не слухає
Армстронга, як і не читає Єсеніна. Джаз перекочував із ресторацiй в елітарні
клуби та концертні зали, Єсенін — із хуліганської поезії в класику, проте
високочоле людство, яке вміє тільки підняти і користуватися, а не народити,
так само нарікає на занепад культури, — значить, у світі нічого не змінюється
крім того, що іноді народжуються генії. Ось чому, наприклад, Абрагам Лінкольн
став утіленням «американської мрії», а Армстронг, незважаючи на зовнішню
біографічну схожість, не може ілюструвати жодної ідеї. Бо можна собі уявити,
що за умови певного напруження тесляр виб’ється в президенти, але ніяке
напруження у світі не навчить, як сплавити музику та почуття воєдино, зіграти
про це іншим та удавати, що нічого не змінилося, тому що у світі нічого
не змінюється. Звичайно, що так. Лише іноді народжуються генії.
