Забава називалася «Пленер-98» і зібрала в Алупці досить строкату, хоч і дружну компанію молодих живописців.
Минулого року тут же, на чорноморському узбережжі, вони настільки азартно розписували пірси, що курортники, забувши про борсання в солоних хвилях і сонячні ванни, юрбилися біля барвистих «фресок». Чи не тієї миті в головного ідеолога й організатора пленеру Дмитра Фіщенка народилася ідея проекту «Мрія України»?
Утім, описати «Мрію» краще словами самого художника: «Зараз люди не ходять на виставки. Вони нудні й одноманітні. А величезне зображення їх приваблює. Ось і з’явилася ідея перетворити місто на виставочний зал, розписати паркани, стіни будинків, виставити картини як бігборди. Простіше кажучи, якщо люди не ходять на виставки, тоді виставка прийде до них. У День незалежності на Хрещатику замість рекламних щитів буде встановлено величезні живописні полотна молодих київських художників».
Кажучи про свій проект, Фіщенко підкреслює, що це перша спроба формалізувати поняття національної мрії. Складність, однак, полягає в тому, що в нашій свідомості поки що відсутній образ сучасного процвітаючого українця, носія мрії. Не вважати ж, далебі, за такого брутального гобліна в малиновому піджаку?
Поки що про «наочну агітацію» в День незалежності організатори акції вважають за краще детально не розповідати. Але, судячи за «кримською репетицією» на «Пленері-98», у художників справді існує кілька цікавих ідей, здатних епатувати звичайно байдужих до живописних вигадок киян. Із захопленням згадують учасники пленеру нудистську демонстрацію художниць у Воронцовському парку. О п’ятій годині ранку вони висипали голяка на галявинку й, скориставшись непильністю місцевих сторожів і злегка приголомшивши поодиноких цієї пори перехожих, влаштували відео- й фотоінсталяцію. Не виключено, що її результати можна було побачити на якомусь вернісажі у Києві: адже учасники пленеру, натхненні морем і сонцем, зустріч з якими їм забезпечують щедрі Міністерство у справах сім’ї і молоді та Конгрес творчої молоді України, творять в Алупці енергійно й щедро.
Вичерпно формулює ідею пленеру Дмитро Фіщенко: «Головне наше завдання полягає в тому, щоб кожен художник відчув тут свою самість. На пленері кожен розуміє, що писати треба не так, як модно, а так, як тільки ти розумієш, знаєш і вмієш. Наша акція — це продукт плідного прагматичного діалогу художника з владою. Адже у наших художників спостерігається деяка подвійність: ми всі себе проголошуємо нонконформістами, але при цьому вишикувалися в чергу до Спілки художників, чекаючи звань і визнання. А треба сміливіше йти на діалог з державою. Якщо ми хочемо, щоб в ній нам жилося кайфово, ми самі повинні її формувати. Для білок ніхто не насадить горіхів. Треба посадити свій горіх, жувати його й відганяти інших гризунів».
Поглянемо ж на «горіх» 24 серпня, в День незалежності.
