Видовища — інша справа, навіть і не справа зовсім, а блаженне
неробство. Тому на службу звеселянню поставлені машини. Технологія відпочинку
удосконалюється безперервно. Видовище має бути такої інтенсивності, яка
не снилася навіть легендарним патриціям. Гультяй зразка 1998 року нашої
ери жадає потішити всі свої п’ять почуттів одночасно. Саме тому знову став
важливим і значущим начебто абсолютно консервативний, старечий вид дозвілля
— клуб. Проте, сучасний клуб від традиційного відрізняється так само різко,
як реальність віртуальна від «пострадянської». Серед акцiй останнього часу
найзримiше сфокусувала цю iдею вечiрка «Клуб ХХI» у київському Палацi спорту.
Організатори вечірки постаралися привести величезну й не
дуже комфортну «внутрішність» Палацу до інтер’єру деякого узагальненого
клубу, з усіма принадами такого. Драматургія вечора була побудована згідно
з сюжетом голлівудського блокбастера «Титанік». Усім бажаючим пропонувалися
три «палуби» з абсолютно різними типами музики: від рейву до панк-року.
А на центральній палубі — вона ж арена палацу — серед гральних автоматів
і столиків із шампанським прогулювалися дами в пишних білих сукнях під
руку з кавалерами у фраках, на сцені виступали різноманітні естрадні співаки
й танцювальні групи. У скромному закутку одягнені медсестрами статистки
проводили «медогляд пасажирів», причащаючи їх горілкою «Доктор». Далеко
за північ сталася «корабельна аварія», що виглядала як купання напівголих
красунь у круглому надувному басейні. Усiм, що відбувалося, і люди у фраках,
і люди в джинсах були, здається, в основному задоволені.
Ця конкретна вечірка показова, оскільки на ній було показано
основну клубну привабливість. По-перше, різноманітність музичних майданчиків.
По-друге, велика кількість електронних ігор («Клуб XXI» завершував виставку
«Індустрія розваг»). Іще — надмірна театралізованість, карнавальність.
І, нарешті, велика кількість звуку та світла — Палац спорту був пронизаний
сяйвом численних екранів і моніторів, лазерів і стробоскопів. Необхідні
зони спокою (у клубі вони називаються «чіл-аути») теж були — практично
будь-який куточок Палацу, не охоплений звукосвітловою феєрією.
Складно гадати, чи будуть клуби майбутнього століття надавати
такий же об’ємний і еклектичний асортимент розваг. На сьогодні клуб, принаймні
на російсько-українській території, — це самодостатній розважальний комбінат.
Проте, в наявності наближення до стандартів Заходу, де публіка «клубочиться»
у величезних розмальованих особняках, більше схожих на втілене сновидіння
«іксера», аніж на реальні будинки. У ідеалі кожен, хто потрапив до клубу,
може абсолютно втратити бажання повертатися на сірі безрадісні вулиці.
Але вечірка все ж таки закінчується, і «ікс» іде додому. Його очі втомлено
мружаться, а легке дзеленчання у вухах змішується з незвично тихими ранковими
звуками. І поступово, пересуваючись у звичному міському пейзажi, і зустрічаючи
цілком живих і реальних людей, «ікс» згадує, що й цей варіант буття не
такий уже поганий. А наступного вечора він знову пірнає в сліпучі, принадні
катакомби свого клубу, — щоб цього разу вже точно залишитися в ньому назавжди.
№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»