Резонанс у меломанів викликала постановка в Оперній студії Національної музичної академії України всесвітньо відомого твору Джузеппе Верді. Вистава «Ріґолетто» здійснена за сприяння Посольства Італії в Україні.
Навряд чи знайдеться у світі бодай один мужчина, який жодного разу самовдоволено не промугикав би собі під ніс: «Серце жіноче до зрад охоче...» Але далеко не всім з них відомо, що ця знаменита пісенька Герцога із безсмертної опери «Ріголетто» є характеристикою... самого Герцога — відчайдушного бабія та розпусника. Арія — окраса репертуару будь-якого тенора й водночас — свідчення його майстерності і зрілості.
Утім, як і вся опера, прем’єра якої відбулася далекого 1851 р. у Венеції, і відтоді вона переможно долає кордони, країни, континенти, завойовуючи собі дедалі більше нових прихильників. Також «Ріголетто» — прекрасний матеріал для навчання молодих вокалістів. Опанувавши цей шедевр італійської оперної класики, вони не лише набувають неоціненного досвіду, а й переходять на якісно новий виконавський рівень. Тож цілком зрозумілою є нагальна необхідність поновлення твору на сцені Оперної студії, і його здійснили режисер Ірина Даць і диригент Василь Василенко. Не порушуючи класичних канонів, постановниці вдалося створити компактну й динамічну виставу, яка сприймається на одному подиху. В декораціях у стилі мінімалізму акцентовано увагу на таких символах: дзеркало — як межа між світами добра і зла, цноти й розпусти, справжніх та уявних цінностей; та величезний банер з тузом пік, як символом фатальної невідворотності трагедії справдженого прокляття.
У чудовій вокально-акторській (усі дійові особи не просто стовбичать на авансцені й «висять» на кінчику диригентської палички, а вільно і невимушено рухаються) команді чи не на цілу голову вище стоїть тандем головних героїв.
Олексій Жмуденко (Ріголетто) — фактурний, з чудовим соковитим баритоном, дуже приємним. Співак упродовж трьох годин тримає зал у напруженні, змушує переживати й слідкувати за кожним його порухом, легко переходить від глузування (блазень) до ніжності (батько), невимовного страждання, ненависті (гнівна арія «Куртизани, нащадки гидоти»), благання («Благаю, згляньтесь наді мною!») тощо. Актор на сцені проживає свою роль, а кожна арія завершувалася бурхливими оплесками та вигуками: «Браво!».
Органічною партнеркою у виставі стала Зоя Рожок (Джильда) — ніжна, тендітна, мрійлива, любляча, пристрасна, жертовна і мужня — такий діапазон почуттів її героїні вимагає неабиякої акторської майстерності, віртуозного володіння вокалом та дикцією. До того ж, співачка дуже рухлива й динамічна.
Втім, виставу ще потрібно вдосконалювати. Можливо, наступного разу оркестр, який загалом звучить непогано, не буде «розходитись» із солістами.
Загалом публіка зовсім не була розчарована, і всі музикознавці зійшлися на думці, що нова постановка — яскрава мистецька подія, з якою треба привітати увесь колектив на чолі з керівником проекту, ректором НМАУ Володимиром Рожком, і побажати виставі славного творчого життя.
P.S. Наступний показ вистави відбудеться 11 червня.
