Пензлю цього талановитого черкаського майстра живопису належить понад 600 картин, написаних з величезною любов’ю до Батьківщини і нашої історичної спадщини. Сам Іван Гайдук завжди називав себе «вільним художником незалежної України», й підтвердженням тому є оспівані ним рідні пейзажі, галерея портретів: від простих селян до видатних історичних постатей.
Більшість полотен експозиції присвячено борцям за національні інтереси. Зокрема це портрети відомих державних діячів — Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Гонти, Михайла Грушевського. Протягом усього життя художник мріяв повернути Україні імена тих її історичних особистостей, чиї імена свого часу були незаслужено забуті, й, починаючи з 1980-х, Гайдук написав портрети майже всіх гетьманів України, а також створив живописні образи Мазепи, Бандери, Шухевича, Богуна.
Особливе місце в експозиції виставки займають картини на православну тематику. Це окрема сторінка багатогранного таланту художника. Можливо, не всі читачі «Дня» знають, що Іван Михайлович розписав іконостаси понад 20 церков, а також безліч ікон за що українська православна церква визнала його своїм заслуженим художником і відзначила пам’ятною медаллю «Заслужений іконописець України».
Життєвий шлях майстра був тернистий. Маленьким хлопчиком його знайшли на Уманському базарі із запискою «Гайдук Іван Михайлович, народився 1 травня 1923 року». Батьків своїх він не знав, виховувався в дитбудинку. Малювати почав ще підлітком. Іван малював все, що попадало у фокус його уваги, і навіть крокуючи дорогами Другої світової війни, він жодного разу не випустив із рук олівця, роблячи замальовки з окопів та бліндажів. У післявоєнні роки, разом з ленінградськими та київськими скульпторами, Гайдук створював обеліски та пам’ятники загиблим воїнам у містах і селах України, писав портрети воєначальників і полководців. Його перша персональна виставка відбулася 1954 року й була присвячена трудівникам села. На жаль, війна не дозволила Іванові Михайловичу здобути академічну художню освіту, але його надзвичайне дарування, енергійна вдача та наполеглива праця принесли йому великий успіх. Уважно придивляючись до робіт професійних художників, він самостійно опанував техніку живопису і став серйозним живописцем. Володіючи феноменальною зоровою пам’яттю, побачене один раз він міг відобразити і через декілька років.
Івана Гайдука називали самородком. Цей щедрий, життєлюбний чоловік багато читав і до останніх днів свого життя не припиняв працювати. Він перетворився на легенду Черкас, став історією міста. Його смерть сколихнула черкащан. Цей високий сивочолий старий мав добру і світлу душу. На різних виставках його картини незмінно знаходили відгук у людей, запалюючи вогнем навіть байдужі серця. Одні вважали Івана Гайдука бунтарем, що звеличив у епічних картинах українських гетьманів; інші цінили в ньому знавця жіночої краси, захоплюючись портретами (юних студенток, зрілих жінок, зморшкуватих стареньких); третіх зворушували його ікони. Вбивця посягнув на талант — художник загинув, стікаючи кров’ю, з пензлем у руках біля мольберта... У свій останній, що став фатальним, день Іван Михайлович працював над портретом поета Василя Стуса, але картина так і залишилася незавершеною...
Іван Михайлович мріяв написати картину свого життя, а ще хотів дожити до ста років, але 6 травня 2004 року життя великого майстра обірвалося. І хоча вбивцю було знайдено і він отримав вирок — довічне ув’язнення, та Україна втратила одного з найталановитіших художників сучасності. Проте залишилися в церквах написані талановитою рукою Івана Гайдука ікони, яким моляться християни, а значить, і сам художник продовжує жити серед нас і, думається, проживе не сто, а набагато більше років...
ДОВІДКА «Дня»
Іван Михайлович Гайдук (1923—2004 рр.) — живописець, самобутній український народний художник. Він народився в місті Умані. Нелегкий життєвий шлях випав на долю художника-сироти: виховувався в дитбудинку, перебував у трудовій колонії, був учасником Другої світової війни, а потім багато працював... Ще малою дитиною голодний і убогий вій самотужки потягся до пензля.
Іван Михайлович за своє життя не мав ні вищої освіти, ні звань, ні регалій, але його талант і творчість були й залишаються народними, високохудожніми. Його довгий життєвий шлях осяювала муза — його дружина — Тетяна Микитівна, яка все життя була вірним супутником і помічником. Нині у 22-х селах стоять його пам’ятники воїнам, які загинули у війну. Десяткам православних церков художник подарував власноручно розписані ікони, декілька храмів він розписав і опорядив повністю.
Після війни відбудовувалися села, зводилися будинки культури, клуби, бібліотеки і Гайдук брався до важкої праці. Він не тільки розписував стіни, малював картини для інтер’єру, а й сам створював сценічні декорації. Іван Михайлович свої картини не продавав, він їх дарував колгоспам, музеям, православним храмам, картинним галереям не тільки в Україні, а й за кордон. Сьогодні його роботи знаходяться у приватних колекціях шанувальників мистецтва Канади, Англії, Словаків, Угорщини, Польщі та Росії. З великою любов’ю передавав художник не тільки красу рідної природи, землі, але й образи людей. Його серія живописних портретів: Михайла Грушевського, Василя Симоненка, Симона Петлюри, Володимира Винниченка та інших діячів національного відродження доповнили документальну колекцію «Визначних постатей української державності».
