Позавчора оперою «Борис Годунов» Мусоргського соліст Національної опери відзначив ювілей на рідній сцені. Ця партія знакова в долі артиста. Публіка в Києві і Москві (Штонда також соліст Великого театру) спеціально ходить на постановки «Бориса Годунова», аби послухати Тараса в коронній ролі! А вже 21 вересня на своєму бенефісі, який відбудеться в Національній філармонії, відомий бас виконає вокальні шедеври світової класики. Разом з Тарасом Штондою на сцену вийдуть його колеги — Сусанна Чахоян (сопрано) і Сергій Бортник (тенор). Співаки виступлять у супроводі Філармонійного оркестру під орудою Миколи Дядюри.
Нині в Національній опері України Штонда репетирує. За скляними дверима — 201-й клас, що виходить вікнами на вулицю Богдана Хмельницького. Могутній бас приголомшує: «Гой-го! Гой-го-хохо!», — ці вигуки чутно не лише в коридорі, а й на вулиці. Співак репетирує складну партію Хаѓена з опери Ваѓнера «Загибель богів». Навіщо? Адже Ваѓнер не йде на київській сцені. Можливо, Тараса невдовзі знову запросять до Швеції чи Норвегії — краю вікінгів. Там люблять Ваѓнера і добре знають українського баса Штонду. Та й сам співак такий же білочубий, як і герої скандинавського епосу. Але прислухаймося уважніше і ризикнімо прочинити двері класу.
Тарас стоїть біля рояля і, набираючи багато повітря перед кожною фразою, раз у раз здіймає свої величезні груди. «Гой-го-хохо! Горе! Горе!». Якщо вслухатися в німецьку мову (Штонда співає німецькою краще від будь-якого вітчизняного співака!), стане зрозуміло — перед нами жадібний і підлий Хаѓен затіває чергове злодійство. Він хоче знищити Зіѓфріда і скликає воїнів на «полювання», аби раптово підстерегти і вбити Світлого Героя в лісі. У класі Штонда повністю перевтілюється. Зараз перед вами не добрий і веселий Тарас, а злісний лицар, що сповіщає про свої підступні плани. У чому ж тажмниця впливу вокаліста на кожного, хто його чує? Чому ми не можемо відірватися від створюваного ним образу і від народжуваних ним звуків, не лише коли співак виступає на сцені, а й на звичайній репетиції?
Ті, хто стежить за його творчістю, відзначають зростання драматичного таланту і широкий голосовий діапазон артиста. А тим, хто має щастя бути знайомим з ним особисто, доводиться чути за спиною співака украй рідкісний для вокаліста комплімент — «Тарас — просто молодчина!»
Зараз Штонда робить перші кроки в опануванні ваѓнерівського репертуару. Найяскравіший приклад цього — серія вистав «Парсифаль» у Мальмі (Швеція), заспівана цієї весни (вже не перший його виступ у Швеції). Там само Тарас Штонда невдовзі співатиме в «Луїзі Міллер» Дж. Верді.
До речі, музику Ваѓнера співак включив і до свого філармонійного концерту. Але щось підказує нам, що скоро Штонда візьме участь у всіх операх «Кільця нібелунгів». Невдовзі на Тараса чекає дебют у мюнхенській Штаатсопер (партія Інквізитора у «Доні Карлосі» Дж.Верді). Там він співатиме в оточенні зірок світової величини.
Географія оперних гастролей співака вельми широка. До того ж це не епізодичні виступи, а регулярні ангажементи на складні партії басового репертуару, які, до речі, в Києві йому виконувати не доводиться. Але окрема сторінка його творчості — московський Великий театр. Там він проспівав цілу низку партій «золотого» російського репертуару і, крім того, виконав таке складне полотно, як «Вогненний ангел» Прокоф’єва.
Як охарактеризувати суто слов’янські риси у співі Тараса? Послухаймо хоч би торішній запис усім відомого романсу Абази на слова Тургенєва «Утро туманное». Тут зовсім інший масштаб — камерний репертуар, всього три куплети, в яких — усе життя... Але проникнення і переживання — «на всі сто»! Цей та багато інших його концертних виступів зафіксовані у відеозаписах у співдружності з чудовою піаністкою Анастасією Титович — добрим ангелом-охоронцем Штонди на концертній естраді.
Ця ж глибина переживання відчувалася і в перших сольних концертах співака, в яких мені пощастило виступати концертмейстером. Ось — звичайний Тарас, усміхнений і велемовний. Але минає кілька секунд — і перед вами вже артист, готовий сказати слухачеві багато чого, до того ж — вельми довірчо. Наприклад, увічнений Федором Шаляпіним на платівках «Последний рейс моряка» Альнеса Тарас Штонда співав так, що дехто в залі не соромився своїх сліз. Або, скажімо, «заспіваний» романс «Мне грустно» Даргомижського, виконаний якось в Андріївській церкві. Після цього невеличкого твору (що стояв у програмі найпершим!) зал вибухав оплесками. На знак вдячності за пережитий катарсис. Бо вже перші слова романсу виголошувалися з таким трепетом і душевною відвертістю, що просто вражали слухача. Цю мініатюру Тарас часто виконував на концертах, і її можна назвати «талісманом» співака.
Штонда також блискуче співає Шуберта. Чого вартий хоча б його «Лісовий цар» або деякі пісні з циклу «Зимова дорога»! Залишається лише шкодувати, що час не завжди дає змогу співакові віддавати належне цьому видові творчої діяльності.
Скажу по секрету, що у своїх ранніх сольних концертах під рояль Тарас практикував метод Шаляпіна (на сцені зліва від рояля стояв стільчик, а на ньому купа нот). І Тарас сам обирав кожен наступний твір, який співатиме. На сцені він шептав на вухо концертмейстерові, що треба грати далі. Ніхто зі співаків не будував програму саме так. Так робив лише легендарний Федір Іванович.
Після вистави «Борис Годунов» Тарас не лише приймав вітання, а й сам не гаючись привітав свою колегу — Анжеліну Швачку (виконала партію Марини Мнішек), якій щойно надали звання народної артистки України.
