У Національному художньому музеї відкрилась ювілейна виставка Степана Химочки.
«Мої картини — мої слова», — мовив Степан Химочка на відкритті виставки, присвяченій своєму 70-річчю. Пан Химочка запропонував на розсуд відвідувачам живописні твори, виконані протягом чотирьох десятиліть.
Творчий шлях митець розпочинав як художник-монументаліст. Водночас його увагу привертала робота над станковим живописом, а особливо над пейзажем. Навколишню дійсність він сприймає очима митця, який володіє особливим баченням і досвідом, накопиченим, окрім академічного навчання, довгими роками праці й глибоким розумінням творчості старих майстрів Європи, а також спадщини українського образотворчого й народного мистецтва.
Шлях Степана Химочки органічно зв’язаний з Україною, вважає Людмила Ковальська, заввідділу сучасного мистецтва Національного художнього музею, куратор виставки. А сам живописець каже:
— Я завжди був і залишатимусь українцем. А чому я не здобув визнання на батьківщині? Я не можу цього обгрунтувати, можу лише прокоментувати словами Лєрмонтова: «...я вечный изгнанник...». Але я вільний і щасливий. Я завжди прагнув відтворити те, що я любив...
...Один ліванський поет сказав: «Твір мистецтва — це туман, що вирізьблений в образ». Дивовижно, що туман, що оточує Химочку в Україні, трансформувався в картину з символічною назвою «Із ночі в день». За словами Володимира Островського, картина носить подвійний зміст. Мистецтвознавець стверджує, що таким чином художник зобразив своє прагнення вийти з небуття на світло, в той час як з його батьківщина вже це зробила, здобувши незалежність. Саме ця назва стала лейтмотивом всієї виставки. Своїми враженнями з «Днем» поділилися відвідувачі експозиції.
КОМЕНТАРІ
Володимир ОСТРОВСЬКИЙ , співробітник Музею західного і східного мистецтва:
— Я вважаю, що Степан Химочка мав би стати народним митцем України, але його не названо навіть заслуженим, хоча роботи Химочки є дійсно гідними того. Чого варті хоча б квадратні метри розписів станції метро «Мінська», які він робив фактично власноруч?
Його картини на аукціоні Sotheby’s продають за 40 тис. доларів, його дійсно цінують за кордоном. А що має талановитий художник на батьківщині? Нажаль, в Україні митців прийнято визнавати лише після смерті, із захватом сприймати їхні творчі здобутки, схилятися перед ними. Це, так би мовити, типова українська риса. Чи не час нам позбутися цієї типовості та стереотипності?
Степан Іванович зараз зайнятий приготуванням осінньої персональної виставки в Українському домі.
Олександр ФЕСУН , художник-монументаліст, історик мистецтва:
– Шлях свого колеги я спостерігав ще з перших його кроків. Степан Химочка не дозволяв собі фальшивити у чомусь, бути незрілим. До будь-яких явищ він підходив як поет образних асоціацій, естетика якого вражає глядача. Золотим осереддям єства художника я можу назвати вічну любов до землі. Його картини — це «жива вода», що необхідна для нашого духовного очищення, адже щоб Химочка не малював, він завжди залишався поетом у вічній плинності часу.
ДОВІДКА «Дня»
Степан ХИМОЧКА народився на Одещині в 1937 році. Навчався в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова (1960-1964). В 1963 році заснував художню школу в м.Березівка Миколаївської області. Працював в Одеському художньо-виробничому комбінаті (1966-1969), увійшов до кола талановитих одеських митців, разом з якими брав участь у виставках. Успішно завершив освіту в Київському державному художньому інституті. З 1976 виконав ряд великих монументальних проектів для Києва (розписи станції метро «Мінська» та кафе «Хрещатик»), Чорнобиля, Смоленська, Тольятті...
Картини художника знаходяться в музеях та приватних збірках України, Росії, а також у Німеччині, Швейцарії, США, Ізраїлі, Індії, Югославії, у збірці Сукарно в Індонезії. З 1985 року живе в підмосковному місті Химки.
