У рамках фестивалю «Червона Рута» в Чернівцях було представлено диск із камерно-інструментальною музикою Володимира Івасюка, якого переважно знають як естрадного композитора. Запис зроблено за участі камерного оркестру Чернівецької обласної філармонії. До диску увійшло вісім композицій, серед яких сюїта-варіації для камерного оркестру, варіації для фортепіано, чотири мініатюри для фортепіано, імпровізація-скерцандо для віолончелі та фортепіано.
— Я вже давно знав про цей чудовий музичний матеріал, який дуже відмінний від тих робіт Володимира Івасюка, які знає більшість людей. Майстри з великої літери не можуть оминути класичну музику: вони її слухають, розуміють, пишуть, — каже Віктор Пелепчук, директор музичного видавництва «Інтервал», яке видало диск. — Цього року, коли ми відзначаємо 60-річчя від дня народження Івасюка, разом із його сестрою Оксаною обговорили цей проект. Він виявився доволі складним, тому я дуже пишаюся цією роботою. Тим більше, що я особисто був знайомий із Івасюком. Можу сказати, що на цьому диску музика така ж трагічна, як і доля композитора.
На відміну від більшості українців, чернівчани, які зараховують себе до любителів класичної музики, напевне, знають про інструментальний доробок свого відомого земляка. Адже, за словами Павла Чоботова, скрипаля, керівника камерного оркестру, в Чернівецькій обласній філармонії вона звучить уже протягом 20-ти років.
— Цю музику не особливо поривалися грати, — згадує П. Чоботов. — Ноти приніс до філармонії батько Івасюка, і вони потрапили мені до рук. Із того часу граємо «Мелодію» — це шедевр композитора. Один із тих шедеврів, який, по суті, зафіксований у музиці криком душі людини. Вважається, що це один із останніх івасюківських творів. Коли знімався документальний фільм про Володимира, після того, як автори стрічки почули цю музику, вирішили назвати картину «Мелодія». На мій погляд, музика, записана на диску — оригінальна й ні на що не схожа. Мені професійні люди говорили, що не вірять, що це Івасюк написав. У всіх на слуху його «Водограй» і «Червона рута», — а тут раптом дуже серйозний і самобутній твір. Шкода, що такий талановитий композитор загинув на злеті свого таланту. Думаю, що Івасюк, якби прожив довше, став серйозним композитором, бо він був значно крупнішим, аніж естрадний маестро. Можливо, потенціал Володимира метафізично проріс пізніше, в 1989-му, коли стався цей вибух — «Червона Рута». Можливо, саме цей нереалізований потенціал дав про себе знати у 1989-му році?
