Цей твір стоїть окремо у творчості композитора (п’єса дещо нуднувата, а оперета особливим успіхом у публіки не користувалася, хоча музикознавці її й називали оперетковим варіантом опери Пучіні «Богема»). Щоправда, сам Кальман зізнавався: «Я знаю, що півсторінки партитури Ліста переважать усі мої оперети»... Поставила київську версію «Фіалки Монмартра» самобутня творча команда: режисер Сергій Сміян, диригент Оксана Мадараш, балетмейстер Олександр Сегаль, сценограф Станіслав Петровський, художник по костюмах Наталя Кучеря, музика до балетного дивертисменту — Олександр Корш.
Сергія Сміяна критики називають «легендою мистецтва оперети», а поставлені ним вистави йдуть у багатьох театрах України. Але до кальманівської «Фіалки Монмартра» режисер звернувся вперше. Переписавши лібрето, зберігаючи основний сюжет, але перенісши дію з мансарди у паризький дворик і оселивши героїв у ... казковій кареті. Періодично вбогих романтиків за несплату виселяють із квартири, і тоді їхнім притулком стає карета... Сміян намагається кожну свою виставу перетворити на яскраве видовище. «Театр має дивувати!» — вважає режисер. Для динаміки дії постановник вигадав чарівний будиночок-карету, а в сцені карнавалу публіку вразив задник сцени, виконаний у вигляді величезного клоуна, який підіймаючись угору ніби обіймає долонями персонажів вистави. Сміян утрутився й у клавір (тут його підтримала диригент Оксана Мадараш), переставив деякі номери; а ефектні танці додали виставі шарму. Балетмейстер Олександр Сегаль укотре підтвердив індивідуальність свого творчого довголіття, невгамовності й фантазії (у свої 89 років!), поставивши цілий блок різнохарактерних ігрових композицій. Яскраві костюми додали видовищності балету, надали лірико-романтичній дії завзяття.
Слід зауважити, що режисер і хореограф, маючи величезний досвід у постановках оперет Кальмана, вигадали танцювальний дивертисмент на джазову музику, цікаво аранжував соліст оркестру театру Олександр Корш, але дотримуючись «ідеальної розумності» опереткової форми. Нуднувату п’єсу Сергій Сміян зумів перетворити на святкове дійство. І від цих новацій «Фіалка Монмартра» лише виграла. Оперета вийшла поетичною, іронічною та зворушливою. Постановник постарався зберегти традицію, віддаючи перевагу новомодному авангарду перед якісною класикою. Секрет успіху «Фіалки» простий: режисер пішов за композитором, імпровізуючи на задану Кальманом тему. За роки режисерської діяльності Сміян зумів виробити свої фірмові риси в подачі опереткового матеріалу: поступове розкручування спіралі інтриги та сценічних подій, логічно підводячи до ефектної кульмінації дії. У «Фіалці Монмартра» Сергій Сміян лишився вірним собі — дещо побутовий початок вистави він повністю компенсував у другій дії. Можна для порівняння пригадати шампанське, яке «перебуває в льоді» й чекає свого часу, аби вистрілити салютом пробок у стелю в потрібну мить. У виставі немає «довгостей», а ефектною його точкою стало виконання номера- шлягера «Каромболіна».
Акторський ансамбль поєднує в собі молодих виконавців і корифеїв опереткового жанру: Валентин Рожков (Леблан), Сергій Мельниченко та Микола Бутковський (Франсуа в різних складах), Сергій Наумов (Паріджі), Валентина Донченко (Арно) — виділялися своєю органікою. Наприклад, Олександра Трофимчука (Фраскатті) глядачі знали як актора на ролях героїв-коханців, а в цій виставі він блискуче розкрився в комічному амплуа. Його гра стала справжньою прикрасою оперети, й тепло приймалася глядачами. Дуже яскравим став ансамбль у виконанні Тамари Калінкіної (Нінон), Ірини Беспалової-Примак (Віолетта), Володимира Одринського (Рауль), Арсена Примака (Анрі) й Романа Мороза (Марсель), продемонструвавши сильну енергетику, завзяття та майстерність.
